avatar
Що правда то правда.
avatar
У випадку Юргена Габермаса це дійсно ідеологічно мотивоване «не помічання» постмодерну на користь модерну, спроба привернути увагу до невичерпаних можливостей останнього. Втім, модернізм буває різним. Консервативну Революцію, яка навряд порадувала би Габермаса, також подекуди вважають альтернативною формою модернізму. Вона частково інкорпорує й таке антимодерністське явище, як традиціоналізм, що солідаризується з постмодерном в елімінації модерну, при цьому різко заперечуючи й постмодерн – однак Консервативна Революція спирається на модерну концепцію активного суб’єкта й сповідує свою телеологію історії. В такому разі ці поняття (модерн, антимодерн) справді стають досить умовними, і виявляються не просто проектами, а проектами, в які можна вкладати достатньо різний смисл – тому, кому це потрібно… Как говаривал Александр Дугин, «место настоящего консерватора в первых рядах модернистов».
avatar
Відштовхуючись від слушного протиставлення постульованих та гарантованих «рівності», «прав», «можливостей» і таке ін., соціалісти взяли на озброєння принцип «від кожного по спроможностям, кожному по потребам» (а не по заслугам). Проблеми почались тоді, коли у пролетаріату з’явилось що втрачати (крім «своїх кайданів») і виявилось, що «потреби» генеруються дещо відмінними від «об’єктивних» потреб механізмів. Тому тут вибачатися нема за що: справді, автомобіль «сам по собі» не є чимсь хорошим чи поганим, чого не скажеш про поширену «міщанську свідомість» на пострадянських теренах. Та й не тільки на «пострадянських», звичайно. В силу наявності розриву між постульованим й фактичним станом справ і в межах самих західних суспільств чимало регіонів й соціальних груп, «що розвиваються» – за принципом «рівних можливостей» (див. інші коментарі).
avatar
Т.зв. «польові» технології є нічим іншим, як симуляцією, тобто є нічим іншим, як тим же медіа-ресурсом, його різновидом. Блог російського президента Дмитрия Медведева в цьому ключі є знаковим явищем. Те саме стосується й блогів політиків на «Українській правді», LiveJournal Сергія Тігіпка, etc. Інтерактивні шоу на телебаченні чи навіть більш архаїчні зустрічі з виборцями в регіонах, очевидно, слід також розцінювати як «польові» технології. Однак реальне зняття дистанції між політиком та виборцем на загальнонаціональному рівні неможливе в принципі — медіа-ресурс тому цю фіктивну близькість лише імітує, часом доволі переконливо. Проте все це сфера маніпуляції образами, а тому говорити про власне «польові» технології на сучасному етапі неможливо — більш коректно було би назвати їх «псевдопольовими».
avatar
Третій варіант критики техніки, як і перший, виглядає направду не зовсім адекватно до тих процесів, контроль над якими вже давно втрачений, перш за все корпорацією філософів. Те третьорядне місце, яке в ігровій постмодерновій цивілізації займають мислителі, говорить багато що про «царство розуму». Інтернет і мас-медіа, як головна реальність сьогодення, в кращому разі обходяться симуляцією розуму — і то для вузької категорії глядачів.
avatar
Тим не менше, певний прихований зв'язок між ідеологією комунізму/соціалізму та християнською есхатологією є. Ідеї Карла Маркса, в деякому сенсі, можна розглядати як вульгаризовану есхатологію, позбавлену трансцендентної основи. Свого часу рядом дослідників відзначалось і те, що власне російський лівий рух кін. XIX — поч. XX ст. відрізнявся саме цим парадоксальним ідеалізмом, майже на межі із релігійною екстатикою.
avatar
Гуманітарії і в найбільш широкому сенсі не мають впливу на сучасне суспільство як таке, не тільки українське, на відміну від мас-медіа. Проте проблема полягає в тому, що державний суверенітет вимагає певного національно-історичного міфу, в т.ч. персоналізованого втілення цього міфу (ідеалізованих історичних фігур). Формування такого міфу в Україні вкрай проблематичне на тлі історії XX ст., тому більш коректним був би поворот у віддаленіше минуле зі зняттям акцентів на II Світовій війні. Велика Вітчизняна війна стала націотворчим міфом СРСР («советский народ»), якого більше не існує, тому протиставлення йому національного українського міфу саме в ключі подій 1920-1950-их рр. є завідомо програшним, оскільки навпаки стимулює те, що має бути ігнороване. З іншого боку, потрібно задатись питанням про адекватність національних міфів як таких на етапі пост-історії.
avatar
Творчество отражает судьбу, но и предопределяет ее. Творчество и судьба подлинного художника входят в особенный резонанс, потому что в творчестве художник живет, а значит и жизнь его становится частью творчества — сценой и полотном. Это единство органическое и непредумышленное — и именно подлинность такого неразрывного единства искусства и судьбы и отделяет истинного художника от остальных, так как свою жизнь и себя он готов принести в жертву своим идеалам и искусству — следовательно, своему творчеству. Настоящий художник живет и творит на едином дыхании.
avatar
Африка до европейського втручання жила в умовах архаїчної цивілізації та натурального виробництва. Тобто африканські племена були органічно «вписані» в екосистему, не порушуючи її та задовільняючи свої елементарні потреби, які ніколи не ставали більшими від певного рівня. Те саме стосується всіх інших подібних спільнот — історія колонізації Америки не менш знакова: золото в Америці чи діаманти в Африці не мали спекулятивного значення в межах автохтонних культур, значення мали «реальні» товари. Однак сучасна Африка — це материк, де традиційну систему знищено, а на її місце нав'язано індустріальну цивілізацію, користь від якої отримують перш за все її законодавці. Саме тому в Африці у XX і XXI ст. є місце голоду, масштаби якого вищі за всі попередні епохи, так як переважна частина населення відірвана від землі, як пролетаріат, але в той же час не має ні освіти, ні матеріальних можливостей до існування. Стара архаїчна традиційна система цінностей ліквідована, але на зміну їй не була поставлена нова культура (культура модерну): в Америку її принесли колонізатори, фізично знищивши всіх, хто не зміг цю культуру освоїти. В Африку ж її і не прагнули імпортувати, оскільки Заходу не потрібна розвинена Африка.
avatar
Саме так. Якщо всі мають, а я — ні, значить у мене немає найнеобхіднішого.
avatar
Питання комфорту вкрай умовне, оскільки в сучасному суспільстві потреби генеруються можливостями, а не навпаки. Те, що на поч. XX ст. могло вважатись вершиною особистого комфорту, нині виглядає архаїкою — позаяк поняття «об'єктивних» потреб для сучасної цивілізації не існує: потреби вона створює штучно як єдине обгрунтування перманентного науково-технічного та економічного зростання, яке в дійсності не має жодної іншої мети, окрім власне зростання.
avatar
Що має означати «Захід просто частково виніс її (бідність) за межі власного Метрополісу, у Третій світ»?
Колись існувала заможна Африка, яка була зґвалтована Заходом? Сто років тому там люди не пухли з голоду? Чи вони, без західних уявлень про світ (писемність, технології, взагалі культура) краще б скористалися зараз своїми алмазами чи що там у них?
avatar
Тим не менше, західне суспільство, у т.ч. т.зв. «скандинавський соціалізм», також входить у систему макронерівності, в якій видима рівність у межах «золотого мільярда» компенсується ієрархічною структурою країн, «які розвиваються». Бідність не була подолана — Захід просто частково виніс її за межі власного Метрополісу, у Третій світ. Ситуація ж на пострадянському просторі багато в чому унікальна, враховуючи її специфічну генезу: від розвинутого соціалізму стрибком через первинний капіталізм одразу до ігрового постмодерну (який в 1/6 частині світу, як не дивно, не тільки симулює, але й сам є симульованим).
avatar
Мова не йде про технології взагалі, тільки про персональні (наголошую — персональні!) автомобілі. Технології мають розвиватися і дозволити нам врешті решт колонізувати інші планети, поки ми не пожерли одне одного.

Я маю дочку (3,5 роки) і ми двічі на день долаємо 30 хв. пішки та 2 станції метро аби дістатися дітсадочка. Я міг би взяти авто в кредит, але не хочу. Справа не тільки в гонорі (не належати до тих снобів), а і в тверезій оцінці плюсів та мінусів (ремонтувати, мити, заправляти, розбиратися з нею, шукати для неї гараж тощо — не хочу)

Не вважаю такий підхід «однобоким», я його вважаю «узагальненим». Світосприйня автовласника і пішохода дійсно різниться і це можна спостерігати кожного разу як людина купує авто.
Голосую за безкоштовний цілодобовий громадський транспорт і таксі (бажано такі, де б водій був фізично відокремлений від пасажира), з надзвичайно розгалуженою мережею покриття (до кожного будинку від зупинки — не більше 5 хв. пішки). Щоб водіями брали тільки кваліфікованих людей, щоб кожного ранку перевіряли кров на вміст алкоголю.
Такі мрії :)
avatar
В народу, який не шанує своїх героїв, немає майбутнього!
avatar
Пробачте. Але я би не підходила до цього питання так однобоко. Вважаю, що не всі власники автівок, PC, iPod та інших корисних технологічних речей, є користувачами цього, бо того вимагає їхній статус чи приналежність до якихось негласних страт. Є люди, які просто цінують технологічні новинки, бо це спрощує життя та роботу. І це нормально.
Чи Ви би відмовилися від купівлі автівки, за умови що маєте на те кошти і в вашій сім'ї очікується дитина? Ви би обрали автобус аби тільки не належати до тих снобів? А дружина, що їде в переповному автобусі з магазину з купою клунків в руках і дитиною за спиною все зрозуміє… адже це заради того аби не стати одним з тих проти кого був пару років тому?
avatar
«Нульовий варіант» був би найкращим вирішення цього необдуманого вчинку пана Ющенка.

А взагалі, просто набридло постійне перекручування і переписування історії. Маніпулювання історичними подіями та персоналіями для створення певних ситуацій в політиці сьогодення! Тим більше таке невміле. Бо те, що в останній момент зробив Віктор Андрійович не приніс користі нікому… і навіть йому самому суттєвих бонусів не додав. Але цим вчинком він звів лобами:
1. Росію та Україну;
2. схід та захід нашої неньки України.
Хіба в нас немає проблем, щоб ще й штучно їх створювати?
Годі вже переписувати історію! Бо вже не знаєш хто герой, а хто злочинець і чому вчити дітей. Як Ви зможете пояснити малечі чому вчора то була людина, на яку слід рівнятися, а сьогодні просто зрадник і навпаки?
avatar
Не могу не согласиться. Не знаю только, вела ли его рука проведения или он как режиссер создавал в своих картинах то, что ставало линией его собственной жизни. Создавал ли он свои картины и потом подсознательно следовал им? Или же сами фильмы ставали ему пророчеством?.. Ведь малоизвестен тот факт, что первый сценарий к фильму «Жертвоприношение» (1985), который был задуман ещё в Москве, тоже стал для него пророческим. Так как по тому сценарию, главный герой заболел раком, и спасла его только ночь, проведённая с ведьмой. Он выздоравливает. Но приходит время отдавать долги. Герой покидает привычный комфортный уклад жизни и уходит в никуда, вместе с той же ведьмой, которая была его спасительницей. Такое условие остаться живым и здоровым. («Ведьма». Сценарий Аркадия Стругацкого). Именно во время съёмок фильма «Жертвоприношение» Андрей Арсеньевич узнаёт о своей болезни (рак лёгких). Кстати, идея фильма осталась, но сценарий был изменён. Эта картина стала для него последней. И ещё интересный факт, подтверждающий, то, что Андрей Тарковский создавая картину, как бы предсказывал будущее. Фильм был показан в начале мая 1986 в СССР, а 26 апреля 1986 г. — взрыв на ЧАЭС. В то время ещё не огласили о случившемся. Да, я согласна в том, что жизнь Андрея Тарковского повторила путь главного героя его фильма «Андрей Рублев». Так как считаю, что всё творчество Андрея Арсеньевича вообще плотно связано с его судьбой.
avatar
Мені здається, що перемога польових технологій на останніх виборах — абсурд, але нехай.

Врешті, коли я сказав, що Ющенко програв інформаційну війну, я мав на увазі стратегічний програш в період 2005 — 2009, а не тактичний, під час передвиборчої компанії, коли було вже запізно.
avatar
Точніше — медійні програли.