avatar
Дякую!

То Ви направду вважаєте, що на останніх виборах польові технології перемогли медійні? І що польові технології взагалі використовувались масовіше і організованіше, аніж на попередніх виборах?
avatar
Єдина більш-менш достойна книга по цьому питанню chulan-vvp.narod.ru/knigi.htm
Полуектов «полєвиє тєхнології в ізбіратєльних кампаніях»…

Термін — калька російського походження, російська версія терміну — калька американського терміну…
в українській політичній науці про подібні технології не йдеться, але на практиці вони найдієвіші.
Проблема в тому, що кожного разу коли кандидат чи партія намагалися застосувати польові технології, фунціонери дерибанили всі вкладені в кампанію кошти…
avatar
Перепрошую, це і є відповідь на моє прохання розшифрувати термін?
avatar
Термін «польові технології» — це скоріше політологічний сленг, принаймі він зустрівся мені в практичній діяльності… Це ціла «релігія», яка виросла з «культу» технології «Від дверей до дверей». Американці придумали…
-Кандидат має особисто ходити по вулицях і спілкуватися з виборцями?
… так. Це ідеальний варіант у кампаніях до 20 тис. виборців.
avatar
Нажаль.
avatar
Не розумію, що має означати «діалог, який викликає у виборця правдиві почуття» та «технологія… коли ти звертаєшся до „свого“ виборця особисто». Кандидат має особисто ходити по вулицях і спілкуватися з виборцями? Чи мається на увазі звичайний передвиборчий тур Україною з виступами зі сцени та концертами? Якщо друге (бо перше виглядає химерно), то чи Ви впевнені, що цей тур хоч якось вплинув на результати голосування (і навіть більше — що саме він переміг медії)?

Доречі, термін «польові технології» — Ваша особиста знахідка (принаймні гугл його не знає — www.google.com/search?hl=en&client=firefox-a&rls=org.mozilla%3Auk%3Aofficial&q=%22%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D1%96+%D1%82%D0%B5%D1%85%D0%BD%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%97%22&aq=f&aqi=&aql=&oq=&gs_rfai=).
avatar
Так, тема «технічного апокаліпсису» перекочувала хіба що в популярне кіно-антиутопію. Структурно цей процес відповідає заміні модерну постмодерном, який відмовився від концепції модерного суб’єкта, який активно перетворює світ, і не в останню чергу технічними засобами. Втім, з різних таборів роздаються голоси про те, що проект модерну ще ховати рано. Рольф Петер Зіферлє, зазначивши, що критику техніки можна було б сприймати як музику, що з різною тональністю супроводжує індустріалізацію, й не ставитись до неї більш серйозно, ніж до поширених в усі часи нарікань на падіння моралі, в ХХ ст. виділяє три лінії оцінки техніки як автономної й відчуженої від людини сутності: 1) «консервативну» критику «модернізму» (Фрідріх Георг Юнґер), яка наполягає на відновленні «первинних людських потенцій» (Ганс Йонас); 2) «героїко-реалістичне» прийняття сучасного технічного світу «як долі», яку треба осилити» (Освальд Шпенґлер, Ернст Юнґер, пізніше Ханс Фрайер, Арнольд Гелен и Гельмут Шельськи); 3) неомарксистську критику техніки (теорія відчуження раннього Карла Маркса, Франкфурстська школа – «від Герберта Маркузе до Юргена Габермаса»), яка наполягає на прогресивному завершенні проекту модерну й повному підпорядкуванні техніки, економіки й суспільства розуму. Цікаво, що такий представник другої лінії, як Ернст Юнґер, з самого початку чужий утопічним побудовам «раціоналістів» (героїко-реалістичне прийняття техніки у нього означало визнання принципу небезпеки основою нового світового ладу), у пізньому періоді своєї творчості частково «еволюціонував» в напрямку першої лінії оцінки техніки, при цьому напряму зайнявшись описом стратегій опору диктату «постісторичного» суспільства особистого комфорту. Адже «в комфорті Левіафан став ще страшнішим» («Через лінію», 1950), більше того, сьогодні його непереможність ілюзорна, однак саме у цьому її сила…
avatar
Крім того, у сприйнятті автомобіля як статусного символу Маршал Маклюен вбачає вияв ери електрики, яка прийшла на зміну ері механізації й стандартизації, вищими втіленнями якої є автомобіль та конвеєр і яка, навпаки, стирає всі розрізнення між людьми. А ми з нашими «кишеньковими суперменами», здається, ще не дійшли й до рівності ери стандартизації й безкласових суспільств, одразу опинившись у ієрархічному суспільстві – за ознакою наявності автомобіля, черевця й солідного банківського рахунку.
avatar
Польові технології — це технологія роботи з виборцем, коли ти звертаєшся до «свого» виборця особисто. Медійні технології створюють образ, під який вбудовується виборець. При цьому в медійних технологіях виборець — це Вася Пупкін, медіа не знає ПІП свого «глядача», не має змоги отримати зворотну реакцію виборця, а отримує т.з. громадську думку від усередненого образу. Думка виборця не враховується, вона пропадає, і цей процес призводить до втрати мотивації голосувати «За» (політичного лідера, партію і т.і.). Усереднений виборець голосує «Проти»…
Напроти польові технології — це діалог, який викликає у виборця правдиві почуття — підтимки(чи непідтримки)дії, особи, інституту.
Я не говорю зараз про агітаційну складову медіа і польових технологій, а скоріше про змістовну. В кінці кінців це просто Інструмент…
avatar
Щодо невтручання влади підтримую на 100%, влада своїм перстом повинна лише «освятити» конструктивне рішення…
А от з тезою про передачу суперечливих питань у відомство історичної науки, то тут є певні проблєми:
1 Справжні, фахові історики не мають впливу на суспільство, бо немає у їх інструментарії «механізму спрощення» до рівня тези, яка б сприйнялася більшістю українців.
2 Історична наука наразі (за деяким виключенням )знаходиться у «користуванні» не професійних науковців, а «завгоспів» і «рішал» від науки, які лояльні до пануючого в країні режиму. Вони будуть ставити інтерес «корпоративний»(іноді власний)вище інтересу науки.
3 Навіть найпрофесійніші Історики, люди почасти тенденційні і їх висновки будуть завжди йти у звязці з їх особистими поглядами.

Думаю в медіа епоху «тепличні умови для вироблення курсу суспільного примерення» мають творити «медійники» та політехнологи…
avatar
Що Ви маєте на увазі під «польовими» технологіями?
avatar
Дякую за коментар! Проте, якщо говорити про виборчі кампанії останніх 5 років, перемогу здобували сили, котрі будували передвиборні моделі на основі популістських заяв, виконувати які ніхто не збирався. Піпл схавав у 2004, 2006, 2007 роках. Проте вибори 2010 були переломними, в плані перемоги «польових» технологій над «медійними». Тому питання про першонеобхідність медійного дискурсу є дискусійним…
Якщо дивитися у майбутнє, то для побудови модерного «проекту Україна» варто взламувати ментальні коди українства, і перепрограмовувати їх на нові — інші…
Інструментом для цього є ЗМІ та польові технології, які використовуватимуться зацікавленою в модерному проекті владою.
avatar
Впевнений, що ніякого феномену тут немає. Ющенко програв насамперед інформаційну війну, довершила програш світова економічна криза (хто б не був у той час при владі — втратив би популярність).
Справа майбутнього — грунтовні дослідження преси, інтернету і телебачення (аналіз медійного дискурсу) 2004 — 2009 рр., які, я впевнений, це підтвердять. Щойно вийшла друком монографія Володимира Кулика (http://krytyka.com/cms/front_content.php?idart=193), яка, думаю, має розпочати роботу в цьому напрямку.
avatar
"… Техника не есть нечто нейтральное. Именно тогда, когда мы представляем ее как что-то нейтральное — мы отданы ей для худшего". (Мартін Гайдеггер)
avatar
Нечто похожее звучит в реплике Екатерины Тихомировой, героини фильма «Москва Слезам Не Верит» (1979). Женщина поблагодарила того, кто — пускай и жестоко — но сделал ее сильнее, ведь иначе «ничего бы из нее не получилось». Андрей Тарковский в одном из интервью, говоря о судьбе художника, также подчеркнул, что тот творит только вопреки — подлинный художник не может быть понят никогда, а потому сама его творческая жизнь требует подвижничества, подобно герою его второго полнометражного фильма «Андрей Рублев» (1966). И разве жизнь самого Андрея Тарковского не повторила его путь?
avatar
Громадський осуд означає конкретні електоральні реакції. Вибори до місцевих органів самоврядування (плюс/мінус відсоток фальсифікацій) скоректують загальну картину.
avatar
«Нульовий варіант», як повернення до біполярного status quo, виглядає найбільш конструктивним рішенням. Для більшої ефективності він також вимагає декларування владою принципового невтручання в суперечливі питання історії та їх передачу у відомство історичної науки, що створило би необхідні «тепличні» умови для вироблення курсу суспільного примирення.
avatar
«Наша Україна» скоро взагалі не існуватиме, як партійна одиниця. Вони втратили довіру людей своєю «непереконливою» політикою.
avatar
Загалом класична трійка «філософів підозри» — це Ніцше, Маркс та Фрейд як ті мислителі, які зробили внесок в розуміння того факту, що «там, де мислю, не існую, де існую, там не мислю» (формулювання Жака Лакана як інверсія картезіанського «Cogito ergo sum»), тобто факту незбігу буття й знання (буття й свідомості). У Ніцше це насамперед виявлення певного типу вітальності за тією чи іншою системою цінностей, а також «людського, занадто людського» в основі метафізичних або світоглядних принципів (лінія генеалогії історії й моралі, зокрема). У Маркса цей розрив найкраще виражений у понятті хибної свідомості, яка не усвідомлює справжніх механізмів того, що складає суть її діяльності. У Фрейда – дешифрування несвідомих комплексів та процесів, які лежать в основі повсякденної поведінки людей («Там, де було Воно, повинно стати Я») і загалом культури («Невдоволення культурою»). Кожен з них справді пропонує здійснити революційний перехід з одного стану в інший, хоча Фрейд на можливість такого особливих сподівань не покладав. Втім, за слушним зауваженням Андрія, К’єркегор теж займає важливе місце в цій «компанії», з урахуванням його внеску в критику гегелівського панлогізму, бо ж не дарма його філософування вважають предтечею й навіть засновником екзистенціалізму. Тому можна сказати, що кожен з вказаних мислителів висуває свою програму-максимум для перетворення з пасивного об’єкта зовнішнього впливу, який не усвідомлює того, що він сам робить, у Людину, однак сама ця постановка питання все одно суто ніцшеанська («Людина є те, що має бути подолане»), як би ми не визначали суб’єкт і об’єкт подолання.
avatar
Дійсно, сьогодні мало що має конкретне наповнення, в тому числі «моральність» та «духовність». Добре, якщо ті, хто вживають ці поняття, усвідомлюють, звідки ростуть ноги такого уявлення про мораль («англосаксонська» модель автономної моралі). Це пов’язано з такою наболілою темою, піднятою Святославом в пості ««Освіта» є сапою на пост-індустріальній плантації», як гіперпродукція комунікації як самоцілі в сучасному «відкритому суспільстві», яке відповідає описаному американцем Гаррі Франкфортом феномену «булшітизації суспільства» («On Bullshit»), що означає наполегливе прагнення кожного члена громадянського суспільства висловити свою думку («Я так думаю») за фактичної відсутності такої. Дійсно, звідки їй братися за нинішніх освітніх тенденцій. «Булшіт стає неминучим, як тільки обставини вимагають від когось говорити без знання того, про що він говорить.… [Це] виникає внаслідок широко розповсюдженого переконання, що на громадянині при демократії лежить відповідальність мати думки стосовно чого завгодно, або принаймні всього, що має відношення до управління справами в його країні» (пер. В.Менжуліна).