Памяті Друга

Смерть завжди потворна, вона завжди непрохана, неочікувана… але власна господарка нашого життя. Ніколи не знаєш коли вона увірветься в твоє життя і вирве частинку твоєї душі, забере назавжди і залишить тільки порожнечу. Заочна зустріч з нею мов стіна, яка виникає просто перед твоїм носом, коли ти біжиш, набравши звичного темпу, кудись по своїх справах. Вона зявляється просто перед твоїм лобом за секунду до удару. Ти влітаєш в неї з розгону, врізаєшся всім своїм тілом, застрягаєш душею. Це нео...
Читати далі →

01

-         Що буває зі стаканчиками?-         Вони потрапляють в руки до хороших людей, їх наповнюють ароматною кавою з ваніллю чи карамеллю, а густа молочна пінка лоскоче тобі щічки, кажуть що це приємно. Тебе несуть високо над землею, гріють руками, цілують.-         А потім?-         А потім викидають у смітник.-         Чому?-         Тому що люди такі, на жаль, такі. Вони користуються тобою, а коли ти їм не потрібен викидають у смітник. З нього тебе забере інша людина, яка вкине до ще більшо...
Читати далі →

Смерть Леся (киевские попугайчики)

Я не сторонник взглядов Олеся Бузины, всё гораздо хуже — я сторонник свободомыслия, — опции, которую надо испытывать всё время. Хотя бы для того, чтоб выявлять по визгу узколобых кандидатов в господинчики твоих мыслей и твоей жизни. Рассказ написан мной в начале января этого года. Был зимний вечер, написал его и забыл. Он остался в ноутбуке, которым никогда не пользуюсь. А сегодня через столько месяцев включил и увидел рассказ на рабочем столе. Перечитал, посмотрел ленту, и вдруг оказалось, что ...
Читати далі →

СІЄСТА ХЕМІНГУЕЯ

Хочу зняти собі дівку на ніч,  Зняти з плечей намолений карабін  І не стріляти більше ані в птахів, ані в людей,  Бо ні ті, ні інші того не варті.  І тут, на цьому краю землі,  В долинах, де сонце вічно сходить,  Згадую свято, яке завжди зі мною,  Юну індіанку із племені дакота,  Яку я кохав, коли був молодим.  Вона називала мене не Ернестом,  і навіть не Хемом,  А просто Білолицим.  Водила пальчиком по нічному небі,  Тицяла ним у жовтувате молоко медового місяця,  Лукаво смі...
Читати далі →

Букинист

Це оповідання написав у березні 2013 року. Тоді всі говорили про книгарні, а я чомусь згадав іншого чернівецького букініста. Днями він помер. З цієї нагоди публікую тут: Его птичий профиль мелькает иногда в городе. Он одевается всегда по-советски. А это удивительный стиль, когда человек почти сливается с пространством. Поэтому блеклое пятно его пальто, например, в февральско-мартовской слякоти и не выделишь из городского пейзажа. А если выделишь, то только потому что оно еще серее и бурее. Ко...
Читати далі →

Пам'ятник Готтесмана

Правила мережі «Вкурсі» забороняють публікувати чужі твори, але, по-перше, це мій переклад, а іншого немає. По-друге, ті ж правила зазначають, що із необхідною преамбулою такі публікації можливі. Це оповідання виходило друком російською мовою. І мене, щоразу, коли воно траплялося на очі — вражало. Належить воно перу колишнього чернівчанина Слави Бакіса, у Чернівцях він відомий був свого часу як засновник кіноклубу, де демонструвалися найкращі зразки світового кінематографу, зараз працює у США ви...
Читати далі →

Хто живе в твоєму тілі

Стикались колись із кризою самоідентичності? А зцілим клубком емоцій різного характеру всередині себе, які інколи прямо протирічать одне одному? Коли тобі тісно в своєму тілі і так не зручно серед людей? Коли ти робиш саме те чого прагнеш, а потім не витримуєш несприйняття, яке виливається в самопобиття десь на самоті. Як змусити себе бути таким як усі? Скількох проблем можна було б уникнути?  Але як цього досягти? Коли навіть тотальний жорсткий самоконтроль не допомагає, бо твоя ідентичніст...
Читати далі →

Коли ти прийдеш...

Коли ти прийдеш, сядеш тихо навпроти,  не спитаєшся лишнього і ні слова не мовиш в ту мить, — за вікном вечір тихий зіграє нам радісні ноти  й на стіні промінь сонного сонця замайорить…  Ми чекали цього до нестями, до жаху, витравляли всі сумніви від отар наших мрій. Я тримаюсь за тебе і жодного страху,  жодних обмежень, мій янголе й без застережень — воїне мій …  І мені так спокійно, я знаю, що якось  ти прийдеш і все зникне у тумані ночей.  І мені так святково, я знаю, колись та...
Читати далі →

"Счастье"

Мне боль ломает грудь — я улыбаюсь И громче всех смеюсь: все как обычно... Счастливой всем казаться я стараюсь Ведь слезы лить мне очень не привычно. Мне маска стала, как родная кожа И на ночь я ее уж не снимаю. Но иногда во сне она спадает, что же И мое горе видит одеяло. Я никому не расскажу об этой боли. Она моя! Убрали быстро руки. И называйте, как хотите: гордость, воля. Но я сама стерплю все свои муки. Терять родных уже вошло в привычку. И мне казалось, что с годами ста...
Читати далі →

Деяких жінок треба любити на відстані.

Мені 30 років і я чоловік.І все, що я зрозумів  про жінок за ці роки вкладається лише в одне речення.Деяких жінок варто любити на відстані.Мабуть, саме до цього я йшов все своє життя. Хтось назве мене невдахою, що в тридцять років не має ні успішної кар’єри, ні сімї, дружини, дітей. Я ж називаю себе мандрівником. Мені подобається йти по цьому житті легко і не думаючи, що про мене подумають інші. Та для мене завжди буде важливим те, що про мене подумає Вона. Хоча я невпевнений, що вона хоч іноді ...
Читати далі →