Не искушаясь///

Настоящие непоэты молчат рифмами в небо, Из которого льется ночь. И протекает в сердце. Молчат себе рифмами Мимо снов, мимо вечной ряби, Сверчков и реки, закатов и рассветов, Апокалипсисов и рождений. Настоящие непоэты Молчат небом Становятся ночью. Не искушаясь на поэзию, нет....
Читати далі →

Можно?

Можно я в тебя влюблюсь, ведь можно? Принимая тебя таким как есть, Внутривенно принимая и подкожно, и читая как «благую весть» .Глаз твоих реснички-покрывала, Хитро улыбаются дугой Я б тебя любила-целовала и кормила вкусною стряпнёй .Напоила б зельем для забвенья, что готовить вовсе не умею, И немножечко любовным зельем чтоб любви нагрелась батарея .Будь моим фонариком безмолвной ночи, для других будь светом от луны Ты в моем кармашке между прочим На груди и с левой стороны .Так х...
Читати далі →

Про чудо та черевики

Цією розповіддю (радше новелою) Леоніда Фукса колись розпочалася рубрика «Чернівецькі історії» у газеті «Свобода слова», котру вів я після того досить тривалий час. Звісно, вже було. Але тим не менш. До другої річниці смерті Леоніда Фукса.Публікація Сергія Воронцова, Сергія Сулими. ПРО ЧУДО ТА ЧЕРЕВИКИЦе було дуже давно. Чи то у 46 чи то у 48 році, але точно пам’ятаю, що вже мали розпочатися заняття в школі, на носі 1 вересня. Жили ми тоді на вул. Українській у будинку № 35.Ми – це я, моя баб...
Читати далі →

Партизани

Не ховайся за ширмою тексту. Не ховайся за тоннами фото Досягти всіх вершин, досягти Евересту І впасти безсовісно з неї в болото . Так легко роками будоване стерти і пам'ять свою як диск форматнути, Хоча всезнаючі люди, експерти Не дозволять ніколи нам цього забути . Я душу в собі роками приспане, Приспане знову заповзає у душу в темному лісі живуть партизани, Яких відловити й стріляти я мушу . Навіщо ти стукаєш знову у двері? Замуровані вікна навстіж відчиняєш? І я, як то...
Читати далі →

Путешествие за забытым

Пахнет здесь мочой и смертью. В месяц раз, а то и в неделю выставляют гроб на видном месте, в вестибюле. Кормят мягким и скучным. Лица вокруг серые и чужие. Как я тут оказался? Бог знает, а я нет. Был, конечно, еще сад. Гуляй, лежи, сигареты стреляй. Стрельнул, вроде, зажил, будто это хозяйство твое, одно за ухом, другое в кармане, и ты этот дым потом медленно так в себя сцедишь, чтоб до косточек добрался. А пока стоишь так на перекрестке, ждешь: когда, у кого? Всматриваешься в людей, интерес...
Читати далі →

Бабушки асфальта

Славен час... … когда на улицы, подметенные розами, выходят ранние бабушки, бабушки асфальта. Брошенные прекрасным Обшанским, демоном порядка с ассирийским взглядом. В своих зеленых, как ислам, платках Со своими советскими кошельками, со своими резиновыми сапогами, раскладывая твороги, как цветы сытости, нежнейшего цвета яйца, и сморщенные как их лица Яблоки. Как цветы — утренней росы, так ждут они выручки. вкладывают чеснок в руку, говорят сердито «возьми, возьми» зазывно скрипят: ...
Читати далі →

Прокляття старого курника

Досить часто читаю радянські газети. Заняття дещо дивне, особливо якщо зауважити, що за радянських часів до рук їх не брав. Іноді трапляється щось цікавеньке, іноді, не дивуйтеся, – щось із претензією на вічність. Та найбільше газетярі схожі на психіатрів-ентузіастів, які щодня записують марення хворого суспільства, переливи маній та фобій. Все це їх дуже хвилює. Причому нікому не потрібно, щоб хворий, власне, видужав. Відділ преси в будь-якій бібліотеці – це, якщо бути точним, реєстратура з ...
Читати далі →

Сапери

Обожнюю як ти у довгому чорному пальто, позаду руки складаєш за спиною і дивившся на мене як не дивиться ніхто, й суворо так балакаєш зі мною. Ламає тіло від зелених барв, очей твоїй… ця виправка й манери. Твій запах стримує смугастий шарф... Його звільню, а ти дзвони саперам.... Є тисячі таких твоїх жінок, і чоловіків, що називаються моїми та лише пальці сплітаю в одно, усі вони лишаються чужими Ви чули щось про те як обпікають очі такий дарунок вогню непритаманний. А я б вт...
Читати далі →

"Послушай меня, маленький человек" (Пролог)

Моя п'єса основою, для якої стало життя видатного вченого-психоаналітика Вільгельма Райха. Початок:Действующие лица:Вильгельм Райх, который назыает себя планетарный врач Маленький человек Судья Сын Вильгельма Райха Экскурсовод люди вокругПролог Сцена 1 стоит Райх в полосатой робе, судья в мантии, маленький человек. Идет заседание суда. Судья: назовите себя, пожалуйста Райх: меня зовут Вильгельм Райх Судья: Чем вы занимаетесь: Райх(в задумчивости): О, это трудный вопрос. Ну, чтоб прощ...
Читати далі →

Quantum Satis

Як же ти мене болиш Більше ніж Quantum Satis Тебе немає, хоч зі мною спиш, Хоча хотів би  й переспати У душі напруга на двісті двадцять, я єдина, хто не вмерла від струму і б"є ним більше ніж Quantum Satis і вени твої як струни Зараз я така як не снилось Ому, Скільки ще зможу опиратись? Можливо, ти знаєш якісь закони, що дозволять не електризуватись? Я кудись в цьому світі плила, по дорозі розгубила весла Quantum Satis твого тепла і я як котушка Тесла Розбити вікна, ...
Читати далі →