Реальні ілюзії Салема Сіная

     Можна сказати, що ця історія нагадує старі добрі сімейні хроніки, у яких доля родини тісно переплітається з історією більшого масштабу (чомусь одразу в голову лізуть Буденброки, а от чому – достеменно невідомо). Ще читаючи роман можна пригадати історії інакших хлопців, які ще з дитинства гостро реагують на дійсність, мають якісь незвичні здібності (не завжди їм можна повірити, бо ж вони інакші), а потім з якихось різних причин починають модифікуватись чи розвалюватись на частинки, чи ще щос...
Читати далі →

"Далекі і близькі" Володимира Єрмоленка

     Із письмом Володимира Єрмоленка я познайомилась декілька років назад, прочитала тоді його роман «Ловець океану: історія Одіссея». Зробила навіть літературну зустріч біля Маяка на Пруті за цим текстом, так він мене зачепив, але обговорити його не вдалось, бо вже тоді намітилась тенденція, що більше приходять слухати, ніж говорити. Хоча по-своєму було цікаво розповісти про Одіссея як образ загалом. Зараз, якщо я пригадуватиму цей роман, залишиться не так сюжет чи чіткі персонажі, більше внутр...
Читати далі →

"Сліпі" Моріса Метерлінка

 Сьогодні страшенно хотілось стати режисером. Продумати виставу, перемовлятись з акторами, уявляти, як би виглядала ця п’єса на сцені якогось маленького аматорського театру. І поставити хотілось всього лиш одну – «Сліпих» Моріса Метерлінка. Я не сноб, шум навколо коронавірусу мене не дратує: у людей інстинкт самозбереження все ж. Але поки йшла порепаним центром Чернівців, зі зламаним вщент ліхтарем на Турецькій, разів зо шість чула розмови на тему. І якось спонтанно захотілось перечитати саме «С...
Читати далі →

«Історія на тлі людини» Кадзуо Ішіґуро

    Всі люблять трагедію. Точніше, всі люблять її переглядати, не переживаючи, щоб відпустити своє бажання тимчасово побути над прірвою. Тому література так часто оперує трагічним: зачепити за живе. Щоправда, якщо класики літератури використовували трагедію як засіб, за допомогою яких автор досягав інших цілей, то зараз часто в авторів трагедія радше як самоціль. До чого це я? А до того, що з півгодини назад дочитала твір сучасного англійського письменника «Залишок дня», у якому внутрішню трагед...
Читати далі →

Про Зайчика-нестрибайчика та його сміливу маму

     Десь півроку назад до мене дійшла очевидна річ: якщо мені не вистачає книг, які читаю доньці на ніч, а купляти нові й цікаві іноді не в змозі, то чому б не брати їх в бібліотеці? Так моя персона причастилась до декількох бібліотек, зокрема й до бібліотеки ім.А.Добрянського. Виявилось, що у працівників є ще й вигідний зв'язок із видавництвом «Чорні вівці», книги якого полюбились не лиш мені (звісно ритуал читання на ніч любить, в першу чергу, мама), а й моїй допитливій Мі.      Дитячі істор...
Читати далі →

Доісторична Україна

Роблю карту об'єктів від палеоліту до середньовіччя на території України. Якщо комусь цікаво — ось посилання  https://www.google.com/maps/d/viewer?hl=uk&mid=1U7tQcIs46fNHQeuTN5_JqVeelUUUFsAX&ll=49.461492729797605%2C33.10804302795009&z=6&fbclid=IwAR1No2IWkjyUuVX8iq1oPK4GqqoSeFlJTw7CgbAEypIdP5ypssILiV3IFko Якщо бажаєте додати об'єкт (опис, фото, координати) або виправити помилки у вже доданих пишіть на  [email protected]
Читати далі →

Грати у Селінджера. Ігор Чеховський

На переході з часів радянських у часи незалежності, на початку дев'яностих, Ігор Чеховський, який потім став відомим істориком, а тоді активно займався журналістикою, написав оповідання, в якому пародіював оповідання Селінджера "І твої губи і очі зелені..." Свій варіант Ігор назвав «Твої очі сині-сині...» Суть оповідання у постійному наростанні нудоти від життя, фальшивих стосунків. Чомусь мені здалося, що Чеховський недаремно згадав про це оповідання саме у ті часи. Недаремно зробив т...
Читати далі →

Прага

Давно хотіла відвідати Прагу. Я не їхала з туристичною групою, просто прибула на 7 годин до чеської столиці у справах. Опинилася одна у незнайомому місті, нічого не знаючи, чеською мовою не володію. На екскурсії у мене грошей не було. Мапа, GPS-навігатор – були відсутні.  Але це  не   завадило  мені побачити  місто тисячі шпилів.  Я сама собі  гід.  Тому, просто  розслабилась  і  навмання  почала  блукати   Старим  Містом. Перше,  що  я  побачила  ПОРОХОВІ  ВОРОТА (1475)  — древню  браму  міста ...
Читати далі →

Не варто прогинатися під мінливий світ, світ точно не прогнеться під вас

Ми занурюємося в історію не для того, щоб дізнатися про когось там. Якщо, звісно, ми не політики, і нам не треба солідного обгрунтовання для теперішніх своїх злочинів. Ми занурюємося в історію із задоволенням, щоб дізнатися про себе, про сучасність. Змінити кут зору. І наша сучасність буде такою ж смішною, трагічною, абсурдною і зворушливою, як та їхня сучасність. Власне, історія Антіна Кобилянського з розряду таких — вічних. Я колись писав про нього. Антін дружив із Юрієм Федьковичем, і ...
Читати далі →

Мой глоток

Удивление, оно, как глоток. Одинаковое движение горлом. И хочется, как воды. Как-то мне попался отрывок воспоминаний Константина Паустовского, о том, как он приехал в Тбилиси, его знакомили с какими-то людьми, они выпивали, веселились весь вечер. А потом его отвели в пустую комнату, чтоб он смог отдохнуть, поспать. Константин проснулся среди ночи и ему показалось, что он из сна попал в сон. Вокруг него были какие-то странные животные с удивленными глазами. Это были картины Нико Пиросманишвили. Т...
Читати далі →