Правда. Не вельми приємна...

... — Ади, бігались-ти по крочєх, тай людим клопіт. Може єкбись-те не бігали, то й людей би  москалі не страшіли, тай би не вівезли. А так шо? Вернулиса сюда з голов дупов. І шо, хоште би вам хтос дєкував? А за шо? Я рідко бачила, щоб тато плакав. А тоді плакав. Встав собі тай пішов надвір. То вже були 1990-ті, вже «бути за Україну», особливо в нас тут, було трохи навіть модним. — Невже хлопці вмирали за оце? Не знаю, кому було адресоване питання. Богові? Хлопцям? Собі? Мені? Березень ...
Читати далі →

Культурний бойкот по-українськи

Маю нахабство опублікувати у своєму блозі не свою статтю. Але з іншого боку там є мої репліки, тому, напевне, ця публікація буде доречною. Тим паче, що тема актуальна. Автор: Анастасія Дзюбак. Джерело: «Нова газета» (Четвер, 7 серпня, 2014).Перепост із сайту http://gre4ka.info Коли в Україні розпочалася російська агресія, українці масово почали відмовлятися від російських товарів. У багатьох містах вже на рівні влади продавців змусили маркувати продукцію, вироблену північним сусідом. А тепе...
Читати далі →

Увага! Провокації! Або відкрите майже звернення до СБУ

Останній тиждень від знайомих почастішали повідомлення, що вони на вулиці, в транспорті, чули розмови (як правило, між жінкою і чоловіком 30-40 річного віку) приблизно такого змісту: Она: Здесь довольно красиво... Он: И климат так ничего, не так жарко, как у нас. Она: Да, вот поубивали бы их в этом АТО побольше, а мы бы здесь остались. Он: Россия нам поможет, так и будет! Спочатку ця інформація викликала в мене «законне» обурення. І навіть бажання написати текст на зразок  «як народжуєтьс...
Читати далі →

Кому війна, а кому гуляння...

Кілька міст України прийняли рішення про заборону гучних гулянь під час війни. А Чернівці? Останні дні на Буковині виявились трагічними, сумна звістка про ще двох загиблих у зоні АТО героїв краю, які воювали проти терористів, викликали співчуття у кожної людини. Загалом же, як повідомив обласний військовий комісар Віталій Чурай, з початку військових дій в зоні АТО загинуло 17 буковинців, 50 поранено.Однак кому біда і траур, а кому гуляння… Нині повідомлення про загиблих буковинських бійців, які ...
Читати далі →

Подорожні

просто долають шляхпросто долають відстаньбезликі манекенинічого з собою не берутьнічого по собі не залишаютьвсі з однієї коробки сірниківприречені на безславне спаленняобгорання душ мов сіркимарнота слів і рухівборсання в мілководді днівнемає часу на розпачнемає охоти для самозізнаньу нікчемності у безглуздостідумокпотребжестівсолодкий дурман речейприсипляєобнадіюєуярмлюєнемає змоги відчути біль світової пожежіпопереду лише сіра очевидність кінцяневблаганні курантинемає часу для любовінемає час...
Читати далі →

Паскудське життя або Сказання про князька

 Недавно це було і, на жаль, правда. У найменшій країні є найвіддаленіший край під назвою «КозБес», аба «БесКоз». Живуть там прекрасні люди-трударі, які продаються за суму значно меншу за 40 срібняків та вибирають не спасителя, а синсителя. Потім плачуть. До того теж плачуть. Чому? Бо життя у них паскудське.Правлять ними позмінно або Цапак, або Паскудський. Третього не дано. Вірніше давали третього до влади, але то найгірше із двох. Практично в тандемі Цапак-Паскудський реально керує перший і ке...
Читати далі →

Невідомий Іван Тобілевич (рецензія)

Невідомий Іван Тобілевич (Карпенко-Карий): листи, п’єси // Упорядкування і вступна стаття С. Бронза. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2012. – 576. Про книгу у якій зібрано листи сказати або майже немає про що, або сказати можна стільки, що і під одну обкладинку не вміститься. Пояснення цьому досить просте: листи – це матеріал, якій може слугувати для створення великого дослідження життя і творчості того, хто ці листи писав. І коментувати їх треба або розгорнуто, або не коме...
Читати далі →

Чорне

Є щось зачароване в стані моєму.Я вірю всьому, але віри не йму у собі.Чаклує щось темне, гримливо-страшеннеУ магії ночі у чарощах дню.Всі люди снуються, як стіни заземніМостами, шляхами, з дверей, через схил…Снують, а не ходять – немає в чом жевріть.То вже не вогонь, навіть дим не летить.Це чарощі, мабуть, якоїсь чаклункиВсе тягне і тягне мене знов туди.У хащі, в ліси, де немає «електро»Там щось гомонить із зі мною  в ту мить.Людей геть немає, не повзають кволо.Лиш я, моя думка і вітер п’янкий ....
Читати далі →

Гойдали всі. І я гойдаю

Топилася думка у власній мізерностіУ слові пустому й безвір’ї до слівВагалася завше, злітаючи в темрявіДо мрійних вершин, неозорих верхів.І що ж там знайшла думка з пороху знічена?Пустоти, нікчемність та бридкість зусиль.Для чого ж зусилля – там правди немає.Навіщо  гойдати дитину брехні....
Читати далі →

Хвороба головного мозку

Таких людей як я потрібно ізолювати від суспільства, вивішувати табличку «не торкатися» та обходити мене 10 дорогою. Я людина зі скляною вірою у світ. Чому зі скляною? Бо цю віру можна розбити як тільки щось поворухнеться у мені. Що це «щось»? Я й сама досить довго шукаю відповідь. Минають роки, а я все та ж. З віком така жорстока та іронічна схильність у мені виражається все дужче. Тож, я і прошу – відгородіть мене.Це не сповідь. Не намагання виразити себе, я к    о с о б и с т і с т ь.   Ні. ...
Читати далі →