Болотяний океан

Хто винен у тому, що десь океан –Став мізерним і висох в болото?Хто сказав, поясніть, хто таке лиш сказав,Океан хіба стане болотом?Може ми, у безсиллі характеру сво,Намагаємось виправить мілкі калюжі?Із болота робити величнеє щось, от, Наприклад як я з того ж само болота.Я гадаю, то все лиш від мілкості знаньЩе від мілкості думки, котра від них сягне.Бо людина спроможна почати з нуля –Свою думку, уміння, а знання – тим паче.І поява болота, де був океан, радше хиба,Котру запустив сам у серце.Не в...
Читати далі →

Потвора

Людина покликана зрити у вічністьТо хто ж ти такий, як не бачиш її?Для чого живеш, як метелик у коконі,Коли все навколо мертвіє щодень?У о'чах твоїх безвихІ'дная мряка.Ти дивишся вглиб, але то мілина.Твої береги то для когось лиш пристані –Приплив – почекав – переплив – і прощай.Ти злісно доводиш правдивість той думки,Що в себе довів в голові без вітрів.Та як без повітря живе щось у тобі,Що дихає ще, що живе, поясни?Вкриваєшся злобою, як камінь мохами –Із часом, із болем, потроху, як всі…А потім...
Читати далі →

Коли сніг упав...

Ти кричиш пихато: Рівня вимагаю!Та хіба у тім моя винна?В тебе за плечима купи мрякиВ мене за плечима- ти і я.Ми були, колись – затихли в бурю.Дивовижа, але так воно і є.Все гриміло, буревіло попід нами-Ми прощались, били всі мости.Ти сказав: шукай же собі рівню!Я змовчала – ти ж бо геть осліп.Чи то я осліпла, ще тоді, як листя пало…Чи то ми осліпли разом, коли сніг упав…...
Читати далі →

Інколи варто пам'ятати негатив

Моя рухливість думок най, така: «Все видалить сміло» — на потім — Добро навіка. Моя рухливіть думок шалена така — У записи миті бридкі, що стирала добрА й щира пам'ять. Най, серце турботливе ніжне та надхистке, Що вміє любити, прощати і бути чесним, Нехай, не простить кам'яного і грубого тла, Що в серці людини іншой було примерзле Нехай, не простить зради духу і гноблення ввіч, І най, закарбує огиду, котру відчувало в ті миті. Моя рухливість думок тепера єдина в мені щемить — На зло — лише ...
Читати далі →

Ти шукаєш істину в вині...

Не люби мене, ти більше, не люби, не даруй щоранку квітів, вже в коханні нашім голуби розлетілись назавжди по світу Ти шукаєш істину в вині, як знайдеш сідаєш за гітару, вуха в'януть й квіти на вікні, від тих слів… і твого перегару Не співай мені старих пісень,  а нових не смій більше складати, вже стосунків наших карусель заржавіла й зупинилось свято. В нас на кухні скрізь одні склянки, я б хотіла печива і чаю, від любові биті черепки, я в душі на купочку складаю. Голубі...
Читати далі →

А слабо регіоналів?

Передвиборчій гонитві — фас! Тю! Чи то старт! «Вигнання червоних дияволят» відбулося. Серед екзорцистів відзначились свободівці, відзначились, як завжди, радикальністю методи вигнання. Радикальністю слів відзначився головний радикал... А мені цікаво — комуністів типу вигнали, а регіоналів слабо?...
Читати далі →

Василь Шкляр. «Ключ», «Чорний Ворон»: жанрові особливості романів. Частина 1. Творча біографія письменника

У 2013 році я закінчував магістратуру і захищав кваліфікаційну роботу на тему «Василь Шкляр. «Ключ», «Чорний ворон»: жанрові особливості романів». Минув рік, і у мене з’явилося бажання поділитися результатами своєї роботи. Публікуватиму шматками, не по-розділах, дещо скоротив, дещо додав і розширив. Сподіваюсь, що робота знадобиться, адже я писав у вступові: «практичне значення одержаних результатів дослідження: робота може бути використана у позакласній роботі, студентами при підготовці до прак...
Читати далі →

«Єлисаветградське коло»: Іван Тобілевич (Карпенко-Карий)

Театр як доля: Іван Тобілевич (Карпенко-Карий)/ упоряд. О. Чуднов. – Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2012. – 366 с. (сер. «Єлисаветградське коло»).Серія книжок «Єлисаветградське коло» мабуть одна з найкращих серій на кшталт «Життя видатних людей». Це моє доволі суб’єктивне переконання. Але на це є декілька причин, хоча теж не менш суб’єктивних.По-перше ця серія стосується нашого степового краю, оповідає про непересічних, а інколи навіть геніальних особистостей пов’язаних із Кіровоградом. По-друге інформа...
Читати далі →

Жорна

перетруть погляди вій твоїхжорнаснує небом за хмарамипляма жовта обвітрені губи мої-твоїз’їденіобгорнуті в золото й шовк авсередині злидні ми хотілось прокинутисьпід мелодію запахів кітчуі літературрозсиплешся попелом нотна бемольному цвинтаріпартитур зазираємо в тініморозом лягаємна вікнімережимо з пальціві пускаєм купальськівінки я віддав нас словаміз руками і серцемзадармав перепаленоплетених дняхне злапає ніколикарма перетруть погляди вій твоїхжорнау життя одна смерть і танеповторно-потворна...
Читати далі →

Старі пі.араси, повинні поступитися місцем молодим п...

Ляшко — веселий клоун нашої великої політики. Наче вірний пес він гарчить, гавкає і шкірить зуби на «неугодних» комусь. Нападати і кусати чийсь ланцюг не дозволяє.  Хтось правда не врахував, що поза обєктивами камер песик дуже лагідний, привітний і майже «ручний», навіть з «неугодними» Головне питання яка особа ховається за «комусь, чийсь і хтось» відкрите. ...
Читати далі →