Мовчи

Мовчи. Я не люблю, коли порушується тиша. Вона прекрасна в величі своїй. ЇЇ безодня набагато глибша, Туди сягають лиш найглибші з мрій. Мовчи. Не промовляй мені ні слова. Не хочу чути ані пари з твоїх уст. Нехай загине вся людськая мова, Коли в мені вирує тисяча безумств. Мовчи. Коли не варто говорити. Коли твій погляд скаже все без слів. Коли лиш дотик змушує тремтіти. Ми створені лише для наших снів....
Читати далі →

Немає

А в мене досі немає гарячої води. Немає ванни з піною і теплого молока з медом. Теж немає. Немає людини з якою я ляжу спати. Точніше є, але немає. Немає кого обійняти по-щирості. Немає до кого впасти на груди і плакати. Мені просто немає чого робити. Я просто скажу, що просто мене немає....
Читати далі →

Осінь в нотатках

Осінь. На каштанах пожовкле, іржаве листя. Скільки себе пам'ятаю, вони завжди опадали найпершими. У повітрі пахне дощем і мокрою землею. Постійно мрячить. Любов у цю пору теж своєрідна. Вона депресивна, плаксива, зажурена. Хоча вона — це єдине, що може так приємно зігріти душу. «Мені потрібен космос його очей»... Кохання до тієї людини, яку ти, здається, шукав все життя, і нарешті знайшов, воно таке палке та водночас таке до безтями приємне. І коли ви поряд, ти відчуваєш спокій. Тобі так хороше...
Читати далі →

Без тебе

Без тебе все не те, все інше.  Все наче вигляд свій втрача. З тобо ж я не я, щось більше. Себе так дивно почува. Без тебе сумно і скорботно. Втрачає світ усякий сенс. З тобою ж все так безтурботно, І не потрібні смс. І я не будую ніщо на майбутнє. З тобою… без тебе — життя є життя. Та все ж неприємно. щось рідне — відсутнє. Залишився вихід — сон та забуття. Та ж ні! я не згодна! не хочу заснути!  Боротись лиш треба і йти до кінця. Потрібно всі сили в собі осягнути, Й боротис...
Читати далі →

Дощ

Я повбиваю всіх навколо. І не залишу жодної душі. Така маленька в мене ця промова. На вулиці ще й досі йдуть дощі... Я так люблю гуляти під дощем, Коли погано видно мої сльози. Надріжу серце кілька раз ножем, Не повиймавши з нього всі занози. І тепла кров омиє моє тіло. Впаду додолу. губи… так… тремтіло... І ні про що вже, мабуть, не згадаю... Забудь. Я про одне лише благаю......
Читати далі →

Подумай

Це ж не життя. це все суцільний морок, І жоден, геть, не знає хто він є. І кожен друг, тобі тепер вже ворог, Та й не важливо, ким тепер ти є. Ні Україна, мова, ні культура... Вже не потрібні. «що воно таке?»  З усіх сторін постійна диктатура, І неважливо вже своє, людське. Забули Батьківщину й все духовне, Навіщо так живемо? ну! скажіть! Ми закриваєм очі на гріховне, Аби вхопити ту приємну мить. Невже це гарно? Нащо нам так жити?  Самі ж себе вбиваєм назавжди.  А може марно?....
Читати далі →

о боже, як я скучаю.

о боже, як я скучаю. я випила купу чаю. я абсолютно нічого не помічаю. і досі переглядаю безглузді фільми на ноуті. мені зовсім все'-одно на ідіотську рекламу й білборди,  із них усіх на мене дивляться скажені нелю'дські морди. у маршрутках заливаються ненависні мені акорди, і я їду далі із думкою «які ви все ж таки бровдури». як ти? що ти? де ти? десь у хаосі зараз літають комети, у гарячій точці ревуть кулемети, а я досі слухаю старі плівочні касети, що так довго були притрушен...
Читати далі →

ВЗАГАЛі

Сентиментальність та безпорадність – це вже як, свого роду, синоніми для мене. Коли я відчуваю – я не здатна організувати себе ВЗАГАЛі. Любов викачує із мене особистість і я стаю чимсь «напів». Це не агресивність і не ніжність – це тривога. Це не тривога і не впевненість – це радше азарт -  а що ж буде далі?...ВЗАГАЛіЦе не про кохання. Це про формування особистості всередині кожного з нас. І про вплив всього-усього на те, ким ми за фактом стаємо.  Не хочу видаватися безглуздою на фоні інших, дор...
Читати далі →

Водоспади крізь спиці коліс

Відвідавши більшість водоспадів у Карпатах я вже можу скласти певний рейтинг для себе. І Манявський водоспад є безумовним лідером. Тому розробляючи маршрут для першої веломандрівки з ночівлею, я орієнтувався саме на нього. Два роки тому я вперше відвідав Манявський та Бухтівецький водоспади  і тепер вирішив повторити це, але вже у вело форматі.   Разом з двома попутниками ми завантажились у дизель до Коломиї, а згодом звідти таким же транспортом рушили до Делятина. З місця старту до Манявського...
Читати далі →

El cielo

Небо — настільки абстрактне поняття, що нам важко уявити матеріальні об’єкти у ньому. Хмари — так. Хмари теж, якщо хочте — абстрактні, їх неможливо торкнутись. Бога теж не можна торкнутись, і він теж, кажуть, у небі. Метеорити — поки не  долетіли до землі, залишивши по собі кратери, — абстрактні. Що спільного між донецькими сепаратистами, малазійським літаком і радісною дитиною з ідильного голандського містечка, що вперше подороує без батьків? Що спільного безпоcередньо у мене з голодуючими діть...
Читати далі →