Поети на Хуторі Надія

Щороку Хутір Надія на Кіровоградщині (садиба  Івана Тобілевича (Карпенка-Карого)) зустрічає гостей із різних куточків України на театральному святі «Вересневі самоцвіти».Окрім виступів професійних та аматорських театрів у рамках фестивалю діють різні майданчики: музичний, поетичний, меморіальний, живописний; виставки видавництв; майстер-класи та різноманітні культурні акції.Цьогорічний майданчик вільної поезії відвідали поети із Кіровоградщини, Вінниччини, Закарпаття: Василь Кузан, Олександр Кос...
Читати далі →

Лист Президенту України...

   Ще в червні 2014 року у своїй статті «Листи небайдужого… Або перемога, або наша смерть!» я оприлюднив, крім інших проблем, факти кричущих неподобств у Державній прикордонній службі України (ДПСУ). Ці ж факти разом з прізвищами посадовців прикордонного відомства – порушників українського законодавства, починаючи з квітня 2014 року, мною надсилалися різним високопосадовцям України, окремим керівникам парламентських фракцій, деяким очільникам правоохоронних органів, але віз – і нині там.   І ось...
Читати далі →

О.К., я була твоєю коханкою

Три дні валялася в ліжку з гарячкою 39 якоюсь напівпритомною колодою. Без видимих причин. Просто так. Чомусь. Снилось-марилось якесь жахіття, хтось до мене приходив, повна хата людей, пташки і лилики. На третій день прокинулась і зрозуміла, що можна жити. Щось змінилося. Наче діру всередині хтось зашив. І настала повнота. Ота повнота нелогічного внутрішнього спокою будь де і будь в чому.  За кілька днів випадок привів мене в Шешори. Місце апогею щастя мого 3-5 річного дитинства. Водограй і Сонц...
Читати далі →

Символіку читай

Все насправді так просто: Закінчились зливи й громи. Ми уже не на ти, і вже навіть немає зневаги. Все залишилось в міні відрізку  життя, Як один із моментів, котрий розпанахав нам душі. Розчинилось в повітрі, як дим сигаретний, Присутність котрого  так бісить... От і все. А сказати то що ще тут? Якось порожньо та звично всередині, зовні. Все минуло. Душа всього того байдужа. Без дна. Безодня...
Читати далі →

Бог устал нас лепить

Cave, cave, Deus videt.* Странное дело: мы можем сознательно выбирать язык беседы, но не выбираем язык мышления. Равно как и язык наших снов – язык, на котором мы разговариваем со своим внутренним миром, с собственным отражением в зеркале души. Человек чувствует мир разными языками, вкусами, прикосновениями – всегда один и тот же человек, всегда не один и всегда не тот. Слушая – не просматривая, а именно вслушиваясь – в постановку Независимой театральной лаборатории по книге поэзий Хрысти Вен...
Читати далі →

Так осінь до мене прийшла

Ти влітаєш у осені вогкеє плетиво ... Загадковими сонними й в міру терпкими думками. Зогріваєш шаленую душу палючим затишком, Розбираючи світ фрагментарно — шматок за шматком. Там летить непалаючий лист із людської душі, Вона щойно жила, а тепер опадає  багряно. Там стікають думки у канави з міських сторіч — Вони жили колись, а наразі в історію сходять. І пливуть, і пливуть, умиваючи брук зо спеки. Переплетення сонця і власного сонного марення, Невагомість душі та твоє особисте отруєн...
Читати далі →

Вступ до ненаписаного

Туман на вулиці і знов перед очимаХолодна, сіра безвісті стіна.Забуто все, неясно, де причина,Де наслідок. Де смерть, а де життя… Черговий день із сотень інших схожих,Блідих, безликих, ніби недобачених,Зайшов за обрій тихо і погас.Куди ви всі? – Питаєш перехожих –Яке ж насправді все це має значення,Якщо пітьма і так в душі у нас?..  ...
Читати далі →

Nicolaus Pirogoff. У пошуках тіла

Быть счастливым счастьем других — вот настоящее счастье, вот жизни земной идеал... Н. И. Пирогов Уперше я почула про Миколу Івановича у 2010 році. Тоді я була студенткою першого курсу Сумського медичного інституту. У бібліотеці проводили вікторину, присвячену 200-річчю від дня народження Пирогова, тому нас добровільно-примусово запросили взяти в ній участь. Саме тоді я дізналася, хто такий Пирогов, і саме тоді вирішила, що обов’язково  побачу його забальзамоване тіло. У свої тоді сімнадцять ...
Читати далі →

Azrael

і знов не спокій у мені десь в животі лежить на дні й до серця тягнеться болитьболить і плаче все бринить кричати хочетьсямовчу аби не розіп.яти втрати аби не впастизнову втратимости вітри холодні вОди і знову водить водить водить заводить по коліна в море і небо низько хмари важко повзуть повзуть повзуть по спинахболить і тягне до землі говорить пошепки зі мною недруг і навіть не знайомийу снах човни свічки пороги і мертвий хтось стоїтьвікно обличчя ...
Читати далі →