Сьогодні вийшов друком 1000-ий номер чернівецької газети «Доба». Варто сказати, що саме в цьому виданні у 2003 р., завдячуючи підтримці мого вчителя історії Юрія Чорнея, я опублікував першу замітку — про молодіжні субкультури. З того часу багато що змінилось, але газета — залишилась....
Читати далі →

18Кохання можна обліпити різними аналогіями. Я зранку знайшов одну з хороших. Ще одну, але влучнішу. Це Вогонь. Банально, правда? Вогник у свічки. Ти – гнотик. Віск – твоє оточення, твоє життя, скажімо. Звички там всілякі, ще різна фігня. І от той вогник, що у нього на цілі? Він пробиває цілий шлях від твого початку до твого кінця. Цей вогонь хоче все, все одразу, і йде він прямісінько до цілі, спалюючи те, що раніше звалось твоїм життям… Ну, а що ж далі? Далі, якщо ти не пригасив вогонь, а все ...
Читати далі →

У Чернівцях є такий гарний район, Пентагоном називається. Так ось, перед виборами була там приймальня кандидата в депутати, який хотів всім догодити, матеріально допомогти і цим виграти вибори. На той момент він був депутатом міської ради, але чомусь тільки перед виборами він згадав про свої світлі шкільні роки, які він проводив у тій школі, що поблизу.Виграв він ті вибори на тому окрузі. Переможців не судять, але до речі, він від тієї ж політичної сили, чий кандидат перебуває у міжнародному роз...
Читати далі →

   Україну лихоманить!   Лихоманить вже не вперше!   Лихоманить навіть в той час, коли йде війна (перепрошую – АТО, якщо дотримуватись казуїстичних формально-юридичних рішень влади) з Росією!   Лихоманить так, що аж іскри летять, вогонь палахкотить, а ударні хвилі від періодичних вибухів здатні поламати все на своєму шляху!   Лихоманить не лише від російської збройної агресії, вірніше, навіть не стільки від неї, як від політичного тертя, що призводить до детонації, вибухової реакції, спроможної ...
Читати далі →

Двадцять дев’яте лютого – рідкість для календаря. Тому символічно, що саме цього дня відзначають специфічну дату — Міжнародний день хворих на рідкісні хвороби. Для світу це незвично, але разом з тим в Україні цей день набуває ще й сумного присмаку, — про хворих на «сирітські» хвороби діток згадують тільки 29 лютого – раз на чотири роки. А вони потребують нашої уваги щохвилинно. Як це – жити зі «скляними кістками» та купувати хліб по 30 гривень розповідали головний генетик Чернівецької області Ір...
Читати далі →

Сьогодні, 2 березня, працівники лісогосподарських підприємств Чернівецького обласного управління лісового та мисливського господарства передали солдатам на фронт їжу та засоби гігієни. Усе це доправити до місця призначення допоможуть волонтерська організація «Буковина – українському війську» та громадська організація «Антикорупційна комісія Народної ради у Чернівецькій області». —    Для нас дуже важливо, щоб ці харчі та речі дійсно отримали солдати на передовій. Ми звернулися до волонтерської о...
Читати далі →

Найбільші падіння крокують за руку, Найперші Victories  із ними Ідуть. Ти бачиш цей біль? І проходиш поруч, Бо хто, як не ти, розфарбує його? Виносить падіння тебе на шпилі, Виносить на схил твоїх дивних мрій. Ти бачиш ці очі? Це світу видіння. А руки тонкі ці? Тут ліній було... Спустилось на пальці це нОве зусилля, Дилема нова. Побудуй тут мажор! Бо хто ж, як не ти це уміло стер би? Бо хто ж, як не ти, не збудує мінор? Тут має лунати дощів примарність, Та замість — кидАється ...
Читати далі →

Віднині зима 2015-2016 років для мене завжди асоціюватиметься з «Архіпелагом ГУЛАГ» Солженіцина. Перші кроки, на щастя лише сторінками книги, по «Архіпелагу» зробив у самому кінці листопада. І так склалося, що останню з 1280-ти сторінок перегорнув останнього дня зими, 29 лютого. Так що весну зустрів, можна сказати, залишивши ГУЛАГ позаду. Три довгих місяці, у перерві між безліччю інших справ і подій, знаходив час для просування його неозорими просторами. І якщо з часу першої появи книги багато ї...
Читати далі →

У французького письменника Фредеріка Бегбедера є чудовий твір «Windows on the World», де автор описує події 11 вересня 2001 року у Всесвітньому Торговому Центрі очима батька двох синів, який разом з дітьми опинився у пастці на верхніх поверхах вежі №1. Паралельно, сидячи у ресторані у найвищій будівлі Парижа — вежі «Монпарнас», Бегбедер роздумує нам тим, що трапилося, розділяючи світ на до та після трагедії. Цей роман автор написав у 2002-му, через рік після катастрофи. Так от, є у главі "...
Читати далі →

Я не знаю, що має статися, щоб це місто мені набридло. Як тільки я вирішую, що між нами все скінчено, воно заграє новими барвами, відкриває нові сторінки, манить невідомими стежками. Ще мить – і я знову закохана.  А коли хочеться освіжити почуття, намагаюся поглянути на Чернівці очима туриста. Ось вигин скульптури, ось холод цегли, ось шрами на тілі мого міста, залишені часом і байдужістю… Як я раніше цього не помічала?  Хоча мене ніколи не перестане дивувати чернівецький туман, та найбільше ...
Читати далі →