Голос к'РАЮ

Щоразу, йдучи повз будівлю Адміністрації, мені хотілося жбурнути камінь у вікно. Причому не у якесь пересічне вікно, за яким сидять тихі клерки, а в якесь поважне, значуще, головне вікно. У те саме, де іноді з'являється нудне сановне обличчя. З'являється на секунду, на мить. А потім із гидливою гримаскою зникає у прохолодній темряві. І завжди хочеться навздогін запитати, що ж так огидно, так нудно тобі? За родом занять, до речі, добре знав, де вікно, про яке мріяв. Іноді навіть обідав у тому ...
Читати далі →