Мрії про Франківщину

Рік тому подорожував Франківщиною та частково Закарпаттям. Мандрівка почалась у самому Франківську, де зручний пішохідний центр люб’язно привітав мене вранці. Добре, що від вокзалу до центру йти хвилин 10-15 навіть з рюкзаком за плечима.А далі були гірські містечка, села біла траси, маленькі залізничні станції. Люди, яких важко зустріти в Києві. М’які, інтелігентні, спокійні. Звісно, що не всі, але багато. Не такі як у Києві чи на півдні країни.Ворохта з маленьким центром, який трохи схожий на м...
Читати далі →

Сольний Кукул

Є щось у сольних походах, що зваблює тебе і грайливо посміхаючись манить до себе. З часом розумієш, що це не той випадок коли тобі хочеться побути одному, цього мені вистачає і в чернівецькій квартирі. Ти ніколи не будеш в горах один. Це ніби зустріч зі старим добрим товаришем. Ти можеш добу з ним говорити про всілякі дурниці і чим ближче дно у вашій спільній пляшці тим відвертіші розмови, які на ранок все одно ніхто не згадає.Можливо приваблює лоскотне відчуття адреналіну, що виділяється ще до ...
Читати далі →

Потяг Ворохта-Рахів

Дизель-потяг повзе від Ворохти до Рахова майже дві години. Він долає аварійні мости, але туристи цього не бачать, бо захоплено дивляться у вікно, милуючись краєвидами. Під час цієї поїздки добре розумієш, як відстала наша залізниця від життя. Сам Рахів живе у минулому часі. Хоча у місті є залізниця та автостанція, воно заблукало десь у 90-х роках та й не поспішає наздоганяти час. Але гуляючи вулицями цього містечка, бачиш, що архаїка теж може бути цікавою. У Рахові немає розрухи як такої, про...
Читати далі →

Жити потрібно так, щоб заздрити самому собі

Все життя ми знаходимось у пошуках. Пошуках себе, партнера, грошей, роботи, гармонії, гострих відчуттів, рівноваги, справедливості, в кінці кінців, відповіді на питання «якого кольору то бісове плаття»… Цей список можна продовжувати, але у кінцевому підсумку ми шукаємо можливість жити! Жити отримуючи задоволення від кожного дня, миті і кожної дрібниці, жити аби заздрити самому собі. Вкотре переглядаю світлини з останнього походу, і увесь час думав, що це ностальгія, але тепер я точно переконани...
Читати далі →

Подорож до Сонця

5 ранку. Залізничний вокзал. У повітрі запах дешевої кави з апаратів з присмаком вже таких близьких пригод. Я міняю в касі 12 гривень на квиток у мрію. Ту про яку марять тисячі за своїми моніторами та так і не встають зі стільця. Ту яка дуже дорогвартісна для більшості, і при цьому за суботній вечір у пабі пропиваються в десятки більше грошей. Ту яка така далека та недосяжна, але інколи лоскотить ніс своєю близькістю. Стільки цікавих, веселих та повчальних історій, як у дизельному потязі дорого...
Читати далі →

Зимова казка Під Берди

У зв’язку з отриманим обмороженням напередодні Нового року, мені рівно на місяць довелось забути про гори. Та тепер палець відновився, хоча уваги до себе він тепер потребує в рази більше, тож і обережність тепер на першому місті. Тому маршрут був обраний із зимової класики, — Вороненко-гора Під Берда-Ворохта. Він відрізняється незначною складністю і чудовими зимовими краєвидами. Загалом цей маршрут прекрасний в будь-яку пору року, і мої весняні походеньки тут теж подарували мені багато чудових с...
Читати далі →

Підсумки року у фотографіях

Цей рік для мене сміливо можна назвати роком Карпат. Я й раніше був не байдужий до гір і старався проводити там свої вихідні, але цього року, завдяки певним життєвим обставинам, я відкрив їх для себе з іншого боку. Горам не важливі твої матеріальні статки, положення у суспільстві, місце роботи, стать, вік чи політичні погляди. Для них важливо твоє ставлення до них. Вони завжди відповідають взаємністю, будь-то любов чи агресія. Дуже малою частиною тієї краси я як міг намагався поділитись з вами...
Читати далі →

Карпатський стриптиз на горі Під Берда

Вже вийшовши з дизелю на станції Вороненко, одразу розумієш, що потрапив туди куди потрібно. Абсолютну тишу і спокій порушує лише спів пташок та вітер зі смаком свіжоскошеної трави.Потяг швидко зникає у тунелі перетинаючи межу Івано-Франківської та Закарпатської областей, а ми через край села рухаємось в гору. На підйомі, коли зупиняюсь на перепочинок, я завжди обертаюсь, аби бачити те скільки пройшов і гарні краєвиди, це надихає і далі йдеш ще жвавіше не звертаючи уваги на кут підйому.Одразу ж ...
Читати далі →

Краще гір можуть бути тільки гори, де ти ще не був

Цей здавалось би банальний на перший погляд і ізбитий заголовок є таким тільки до того моменту як ти "береш" першу верхівку і озираєшся назад. Дух перехоплює. Тобі здається що ти зараз на вершині всесвіту. Ти один, і вітер, який часом не досить ніжний з тобою. Саме тоді розумієш, наскільки тупо сиді...
Читати далі →