Сила

Сива на колір сило, Сива на позір сило, Повзаєш попід камінь, Летом сєгнеш трави... Я тебе чую, сило, Довго-с мене водила, Поки зійшла до плеса І зачєрла води.. Сило моя чєрлена, Була би ти студена -  Я би собі сиділа Ціхо, тако єк всі... Озму і вкушу сливку, Буду вери щіслива?...
Читати далі →

Самі Павлики

1 Вузенька стежечка дереться під самі верховини, як та кізличка. А старі смереки тримають на своїх долонях блакитне липневе небо. Засміялася до сонця пустунка-суничка і чиясь рука відразу ж потягнулася за нею – кого не спокусить  червонолиця краса? Кисленька... А поруч ще одна... А ця ще...
Читати далі →

У тій хаті

В дідову призьбу вгризлася паморозь – сіра, їдка. Грушка стара розсохлася – певно, вже не родитиме. А стріху облюбували чубаті пташки – мостяться і щебечуть звідти. Ще туман, але вже гей випогоджується. А грушка дише, стара грушка дише, як стомлена ґаздиня… Коли приїхала тог...
Читати далі →

Дикий когут

Сьогодні знову прийшла до сусіда ніби й просто так, поговорити про життя, а насправді поспостерігати за його «годованцями»: дикими півнями, що і правда чимось були схожі на щезників: чорні, з лискучими хвостами, сердиті такі… Для мене і дід, і його когути завжди були ніби з книжки...
Читати далі →

Люби-мене


Полокали гори зливами собі коліна, а червень зливав з цебра на їхні голови та й дужі плечі. Прохолода… Зачерпнути би її та для днини втримати, а то ранок поливає-поливає, та полудень не дуже того і боїться. Стрімким плаєм, накриваючи голову курткою, тікав від негоди до нитки змоклий чол...
Читати далі →

Сніг

влітку вона купувала гори.
“навіщо вони їй?” - питали люди.
вона просто любила сніг
і хотіла щоб він увесь належав їй.

та прийшла осінь і хтось сказав
що скоро з неба летітиме він.
вона захотіла купити небо
але люди казали
що хмари постій...
Читати далі →