На схилах Марсіанських Карпат

Подейкують, що колись і на Землі були гори з аналогічно назвою – Карпати. За легендами, то було неймовірне місце. Ті гори були наче живі. Вони дихали разом з тобою в одному ритмі. Вони ніжно обіймали за плечі промінчиками сонця і суворо били снігом по щоках. Вони з усмішкою підморгували крізь хмари на сході і топили сонце у пастельних кольорах на заході. Вони сварились гуркотом грому і ніжно шепотіли прозорими джерелами… Щодня я вилажу на схил Марс-Томнатика, і з острахом думаю, що це все може ...
Читати далі →

Світло-хмарна вистава

Півтора місяці в іншій області найбільше не вистачало щотижневої зарядки душевних акумуляторів горами. Звичайно вся Україна гарна по своєму, і Полтавщина, де я працював цей час, тому не виключення. Але гори є гори. Дорога додому була довгою і важкою, але гріло те, що одразу з друзями відправлявся в гори. Приїхав у Чернівці пізно вночі, вивантажив звичайні речі з наплічника, завантажив туристичними і ліг спати. Будильник нахабно продзвонив через 45 хвилин. Рюкзак на плечі, кава у цілодобовому і...
Читати далі →

Мої чорничні дні

Завжди подобався той контраст, коли лісисті гори змінюють гладенькі і ніжні полонини. Але полонини довжиною в 50 кілометрів бачити ще не доводилось. Тож стрибаємо з наплічниками у львівський потяг, де з тортом, свічками, кульками та Ягермейстером святкуємо день народження нашого кулєги. У Лемберзі невиспані і з головним болем оперативно пересідаємо на електричку до Воловця і вже за пару годин пірнаємо у похмуре та дощове Закарпаття. Здавалось, що може бути чудового, дощ, суцільний туман… Та ті...
Читати далі →

Зачарований Свидовець

Сьогодні, коли політичне лайно як цунамі накочується аби розбитись об «день тиші» 25 жовтня, я вирішив розбавити стрічку новин насправді вічними цінностями. Вже два місяці минуло з цього походу, а спогади все не полишають, і тільки ними живу в тимчасовій ізоляції від гір. Про свидовецькі походеньки вже вийшло три розповіді у блозі (Дзеркало душі, Яблучна Ворожеска та Молочні ріки), а тепер настав час підсумкового звіту. Свидовецький хребет це фантастичне місце Карпат, де розташовані чотири висо...
Читати далі →

Молочні ріки

Ще у сутінках вилажу з прохолодного намету. Саме у цей час найсмачніший сніданок. За смаколики йдуть перші промені сонця, роса та безмежний простір полонини, що замінюють ранкову дозу «еспресо». У джерела я знімаю зайвий одяг та важке «трекінгове» взуття. Крижана, кришталево чиста вода, обпікаючи шкіру, дарує почуття безмежної свободи. І ось я вже босоніж йду полониною снідати. Та цього ранку щедра на дарунки полонина Браїлка, презентує мені на сніданок ще й цілу річку молока. Перше бажання б...
Читати далі →

Дзеркало душі

Коли дзеркало вашої душі затягує туманом смутку, не варто сумувати через те чи впадати у відчай.Потрібно чекати, вірити і невпинно йти до своєї мети і своєї мрії. Сонце неодмінно зійде і розтопить туман як вершкове масло, і ти залишишся один на один з ранком і дзеркалом. Саме тоді варто замислитись. Що ми бачимо в дзеркалі щодня? Обличчя? Тіло? Ні… Значить щось йде не так. Допоки не будуть віддзеркалюватись пухнасті світлі думки вашої ясної душі, допоки хвилі настрою, що піднімаються вітром ...
Читати далі →

Копакабана Карпат

Неймовірно важко описати ті відчуття, що поглинають тебе коли споглядаєш як сонце, виповзаючи із-за Говерли, народжує новий день. Щоб передати це ще не придумали таких слів. А найсучасніша фототехніка стає дешевою «мильницею» коли порівнюєш свої відчуття зі світлинами.  Побачивши це лише одного разу, ти миттєво підхоплюєш невиліковну хворобу «карпатенізм», і стаєш залежним від ліків «схід сонця».  Вірус вимагає від тебе спочатку невелику дозу ліків, а потім ти хочеш все більше, і поступово жит...
Читати далі →

Акумулятори душі

Вже вдруге цього року я потрапив у сіро-зелений кам’яний світ Ґорґан. А лише місяць тому на спуску з Синяка я розповідав, що мастив те каміння і стрибки по ним, попутно жаліючи свій гомілкостоп. Та ось я на полонині Рущина востаннє дивлюсь на мапу, і навіть трохи переоцінюючи свої можливості вирішую «збігати» на три найвищі вершини Ґорґан, — Малу Сивулю (1818), Велику Сивулю (1836) та Ігровець (1804) і повернутись назад. Добре, що в той момент я не знав, що мені потрібно пройти маршрут довжиною...
Читати далі →

Один у горах не рахуючи вовка

Раніше, коли я читав про людей що подорожують одинаками, я з цікавістю дивувався. Як воно одному? Без компанії не цікаво мабуть? Поговорити немає з ким. Поділитись своїм захопленням від побаченого. Думав я і про те, що колись і я наважусь на «сольник», як це зветься у похідників… але не думав, що це станеться аж так швидко. Після відвідин Кудринецького і Чернецького водоспадів шляхи з моєю групою на жаль розійшлись. Хоча мали б ненадовго, але вийшло три доби «сольника». Вони вирішили йти легшим...
Читати далі →

«Мені нічого не потрібно, в мене все є!»

Ці слова 76-річної жінки на одній з карпатських полонин настільки запали в мою душу, що хочеш не хочеш, а переосмислюєш деякі речі. Розумієш всю нашу місцями навіть комічну прив’язаність до матеріальних благ, які ніколи не замінять духовних. Та кожна подорож починається з пакування наплічника. Лише найнеобхідніше, але з урахуванням довготривалості походу, ваги показують 27 кілограмів. Важко, та про це забуваєш, коли виходиш з дизелю у інший світ.  Вперше я мандрував сам, оскільки основна група...
Читати далі →