Про журналістку Ксеню

Поношені джинси, сестринський піджак незрозумілого кольору, чобітки з потертими носами, що вийшли з моди рік чи два назад, невпевнені, але швидкі кроки, трохи переляканий погляд, холодні руки і мурашки всередині. Це Ксеня йде влаштовуватися на роботу журналісткою. Школа позаду, в руках диплом магістра, а попереду напівтемний коридор, якісь кам’яні стіни, сходи, знову коридор. Телефон трохи тремтить у холодній руці. Ксеня набирає номер, гудок, чує як звучить її власний тихий голос: «Доброго дня! ...
Читати далі →