Откровенно говоря, мы с тобой всего лишь параобуви. Где-то пройдут, конечно, дожди,сопрягая асфальт с воздухом,превращая окаменелости подошвенных следовв неиспаряющиеся лужи.И каждая обретет имя,разрастется на глазах,задрожит беспокойно, как желе в холодильнике,оставляя сладкое или горькое послевкусие.Мы идем, выверяя каждое движение,но всегда в потемках, с опасностью наступитьна что-либо скользкое(например, на хвост Уробороса).И каждый шаг бесконечной тревогизаканчивается мозольной мыслью,что, ...
Читати далі →

Запилюжені стелажі,спаплюжені фоліанти –розшиті й пошматовані.Водоспадами і каскадамивипадають тиради,випадають папери й папіруси,випадають томи і сувої.А затятий бібліотекар Сізіфловить їх, ловить їх...Та ніщо не зупинить віхолизабуття, згасання і тліну,бо Ніщо – це і єзабуття,згасання,тлін. 15.12.14...
Читати далі →

                                                               «Бог не створив би світу,                               якби той не був найкращим із усіх можливих»                               Г. В. Ляйбніц Кометою – у цей світіз того світу.Виблювані утробоюгріховного потойбіччя,вибрані Ніобоюдля себе й для вічности,народжені, щоб статиангелами,нагороджені, щоб статиВангами,ми,міцною брагою наповнивши келихи,плюємо в колодязь раю і пекла,раю-і-пекла.У цьому найкращому,у цьому, «найкращому»,Полоз...
Читати далі →

просто долають шляхпросто долають відстаньбезликі манекенинічого з собою не берутьнічого по собі не залишаютьвсі з однієї коробки сірниківприречені на безславне спаленняобгорання душ мов сіркимарнота слів і рухівборсання в мілководді днівнемає часу на розпачнемає охоти для самозізнаньу нікчемності у безглуздостідумокпотребжестівсолодкий дурман речейприсипляєобнадіюєуярмлюєнемає змоги відчути біль світової пожежіпопереду лише сіра очевидність кінцяневблаганні курантинемає часу для любовінемає час...
Читати далі →

Трощаться в друзки від невмолимої руки ката, кожен у розпачі чекає своєї черги. Вирок страшніший за лезо – куди там барді! Найгірше в світі – дамоклів меч безнадії... Барди… Вони були бардами. Тобто поетами.   Тіла їхні тверді й неподатливі, але рідко коли вузлуваті чи з трухлявою серцевиною. Всі – товстіші й тонші – шкарубкі й мозолисті; перших доводиться четвертувати, других досить розсікти навпіл. Сумно, отож-бо й воно: з більших і більше скіпок.   Тятива передсмертних мук найтугі...
Читати далі →

«Не промовляй до мене у відповідь: я занадто міфічний, потойбічний, несправжній. Я купаюся в сутінках реальності, марю вирватись із густого марева  серпанку півсвідомих марень, мій бог - свобода, і я йому молюся. Не пророняй мені у відповідь пташиних пір'їн свого голосу: твоя ластів...
Читати далі →