Правда Вадіка (плюс фото)

Я перепрошую читачів за те, що якби втягую у суто приватний (таким він став) конфлікт із Вадимом Пелехом (директором телеканалу ТВА і кращим другом політиків). Але тут є певна суспільна складова. Останні півроку конфлікт активізувався до якоїсь критичної межі. І все через мене. Це моя провина. Чому? Тому що я не відповідаю. Тобто, я вирішив влаштувати таке «нєпротівлєніє» яко Будда, хитати головою і плямкати думками, що ось… нехай буде так, як є. Хай людина втішиться, а я вже потерплю… Тут і ...
Читати далі →

Перший театр на Буковині

Публікую одну з перших газетних публікацій відомого історика Бориса Тимощука на тему історії Чернівців. У даному випадку, з історії чернівецького театру. Попри сухуватий стиль (тоді у газетах любили стриманість) невеличка стаття на диво інформативна. І складається, переважно, з фактів. Але розповідає не тільки про театр, але й про час, в який вона написана. Ну і три-чотири подробиці справді застрягають)) За що можна позбавити місто вистав? чому для театрального мистецтва були необхідні пивні боч...
Читати далі →

Блиск і злидні буковинських "куртизанок"

Продовжимо наші історичні нариси з недавнього минулого. Власне, чому їх можна писати зараз? Тому що ніхто не схотів писати їх колись. Одну з перших спроб заглянути в радянське минуле зробив редактор «Молодого Буковинця» Богдан Загайський аж у 1992 році. Ось трохи про те, з чого це розпочалося, і чим це все раптово закінчилося. Розпочалося це з того, що ЛКСМУ, яке фінансувало «Молодий Буковинець» до падіння радянської влади, припинила своє офіційне існування, і, крім того, настала епічна фінансо...
Читати далі →

Таємниця одного розстрілу (Чому в Чернівцях досі радянська влада)

Остання розстрільна справа з політичним підгрунтям у Чернівцях була відносно недавно. У 1978 році. В актовому залі заводу «Легмаш» (на вул. Головній) судили членів ОУН (принаймні так про них говорили, на цьому наполягали). Одного з них присудили до вищої міри покарання – розстрілу. Іншим дали великі терміни: від 10 до 15 років. З цього зробили велике шоу. Процес проходив щодня, протягом майже тижня по кілька годин. Публікації і телесюжети були частиною цього шоу. Один з буковинських журналіст...
Читати далі →

Про вандалів, дошку та провінціальний абсурд

Стосовно недавньої події у місті із меморіальною дошкою журналісту Володимиру Пелеху, зіпсованою вандалами… Я засуджую будь-який вандалізм. Тим більше, у країні вже до нього з'явилася звичка у найширшому сенсі: кожен робить те, що йому заманеться, і як заманеться. І навіть дуже ображається, якщо якось заважати. Я готовий підписатися під будь-якими словами обурення з приводу вандалів. Але вражає, що одночасно чомусь проходить паралельна тема, що Володимир Пелех (чия дошка потраждала) — це горд...
Читати далі →