Трощаться в друзки від невмолимої руки ката, кожен у розпачі чекає своєї черги. Вирок страшніший за лезо – куди там барді! Найгірше в світі – дамоклів меч безнадії... Барди… Вони були бардами. Тобто поетами.   Тіла їхні тверді й неподатливі, але рідко коли вузлуваті чи з трухлявою серцевиною. Всі – товстіші й тонші – шкарубкі й мозолисті; перших доводиться четвертувати, других досить розсікти навпіл. Сумно, отож-бо й воно: з більших і більше скіпок.   Тятива передсмертних мук найтугі...
Читати далі →

Ніколи не могла подумати, що відчую з усіх глибин серця моїх улюблених письменників «Розстріляного відродження» та шістдесятників. Завжди, торкаючись їхньої біографії та художніх текстів, думала, що вони своїм стражданням та спротивом вибороли для нас, грішних, гарне майбутнє. «Але історія циклічна» — вчора сказала моя найближча подруга. І я дивлюся у бік письменників-сучасників і бачу, що окрім облич нічого не змінюється. Письменники вдягають шоломи-друшляки на голову і йдуть у бій, вони пишуть...
Читати далі →

Узявся за прочитання "Розстріляне Відродження" Юрія Лавріненка (Київ, "Смолоскип", 2008). Це антологія поезії, прози, драматургії та есеїстики сорока українських письменників періоду 1917-1933 років, яка крім вибраних творів містить біографічні довідки усіх обєднаних у книзі авторів. Крім тих поо...
Читати далі →