Р.А.

Рома ніколи не був для мене Ромою. Завжди лише Атаманюком. Вперше я зустріла його в таборі, на «Січі». Мені було шістнадцять. І я завжди його боялася. Він був таким суворим, але завжди дуже справедливим. А якось ми їхали в Крути на День пам'яті і Атаманюк розповідав про навчання, про те, як вчить англійську, про сім'ю… Якось в лісі в новорічну ніч питав мене про Чернівці і чи тут гарно… Ми не були друзями, швидше товаришами. Я надзвичайно його поважала. Так сильно, наскільки це лише можливо. Від...
Читати далі →