Конец будущего и «длинные» 1960-ые

«Длинные» 1960-ые — не просто некое «золотое десятилетие», но пик истории модерна вообще. Период небывалого экономического подъема, технологического рывка и футуристических чаяний человечества. Время, когда мы вплотную прикоснулись к будущему. Если принять мысль Андрея Фурсова и Гейдара Джемаля о том, что социализм — особенная формация и пик развития капитализма, то конец СССР ознаменовал конец будущего, светлого и всеобъемлющего. Капитализм до и после социализма означает будущее для избранных. ...
Читати далі →

Правда Вадіка (плюс фото)

Я перепрошую читачів за те, що якби втягую у суто приватний (таким він став) конфлікт із Вадимом Пелехом (директором телеканалу ТВА і кращим другом політиків). Але тут є певна суспільна складова. Останні півроку конфлікт активізувався до якоїсь критичної межі. І все через мене. Це моя провина. Чому? Тому що я не відповідаю. Тобто, я вирішив влаштувати таке «нєпротівлєніє» яко Будда, хитати головою і плямкати думками, що ось… нехай буде так, як є. Хай людина втішиться, а я вже потерплю… Тут і ...
Читати далі →

Миф Победы

Советский миф о Победе велик, жесток и прекрасен. Как бы к нему не относились — его могущество невозможно оспорить. Не миф Октябрьской Революции, не идеалы Труда и Равенства, но миф Великой Победы сковал советский народ. Он жив, он трогает, его отзвуки слышны и сегодня....
Читати далі →

Про чудо та черевики

Цією розповіддю (радше новелою) Леоніда Фукса колись розпочалася рубрика «Чернівецькі історії» у газеті «Свобода слова», котру вів я після того досить тривалий час. Звісно, вже було. Але тим не менш. До другої річниці смерті Леоніда Фукса.Публікація Сергія Воронцова, Сергія Сулими. ПРО ЧУДО ТА ЧЕРЕВИКИЦе було дуже давно. Чи то у 46 чи то у 48 році, але точно пам’ятаю, що вже мали розпочатися заняття в школі, на носі 1 вересня. Жили ми тоді на вул. Українській у будинку № 35.Ми – це я, моя баб...
Читати далі →

Танці на граблях

Дивлюся фільм Германа про Довлатова і згадую сам, що пригадується про ті часи. І мимохідь така думка, очевидна абсолютно. Якщо час чи ситуація не відрефлексовані, то все повториться, звісно. Хтось скаже: так ми відрефлексували! Абсолютно ні. Просто пропаганда вчить ненавидіти. Так само у радянські часи вчили ненавидіти царські часи і монархію. Але натомість отримали червоного царя Сталіна. Тобто, вони так страшенно боролися із монархією, всерйоз, люто, а цар всередині виявився, тому він і зов...
Читати далі →

Перший театр на Буковині

Публікую одну з перших газетних публікацій відомого історика Бориса Тимощука на тему історії Чернівців. У даному випадку, з історії чернівецького театру. Попри сухуватий стиль (тоді у газетах любили стриманість) невеличка стаття на диво інформативна. І складається, переважно, з фактів. Але розповідає не тільки про театр, але й про час, в який вона написана. Ну і три-чотири подробиці справді застрягають)) За що можна позбавити місто вистав? чому для театрального мистецтва були необхідні пивні боч...
Читати далі →

Прокляття старого курника

Досить часто читаю радянські газети. Заняття дещо дивне, особливо якщо зауважити, що за радянських часів до рук їх не брав. Іноді трапляється щось цікавеньке, іноді, не дивуйтеся, – щось із претензією на вічність. Та найбільше газетярі схожі на психіатрів-ентузіастів, які щодня записують марення хворого суспільства, переливи маній та фобій. Все це їх дуже хвилює. Причому нікому не потрібно, щоб хворий, власне, видужав. Відділ преси в будь-якій бібліотеці – це, якщо бути точним, реєстратура з ...
Читати далі →

На фронті боротьби із

Особисто я проти демонтажу радянських пам’ятників, у т.ч. меморіальної таблички радянського журналіста Володимира Пелеха в Чернівцях. Воювати з минулим беззмістовно, історія розставить усе на свої місця. Але воюючи з комунізмом, Вадим Володимирович, будьте послідовні. Ви або підтримуєте декомунізацію, або ні. Не можна вітати повалення пам’ятників одним діячам комунізму — і захищати монументи іншим. Тільки тому що вони найближчі родичі. Як показала Ганна Арендт, Адольф Айхман теж не був нацист...
Читати далі →

Чи віддали б ви свій голос за Муссоліні? (дуче у Чернівцях)

Люди зазвичай не знають історії. Інакше б вони знали, що історії нема. Є ситуації, які повторюються і повторюються. Хоча приходять завжди у різних шатах, але це ті ж настрої, ті ж прагнення, ті ж помилки, ті ж надії. І від цього повторення досі мало що рятувало. Хіба що глибоке розуміння. Але хто ж опускається до глибини. Ми часто говоримо про фашизм як про моторошне чудовисько, яке неможливо любити, від якого неможливо не відсахнутися. Повторюючи це, ми на жаль, повторюємо тези простоватої п...
Читати далі →

Жовто—блакитний СССР

Скоро вони саджатимуть за те, що речі називають справжніми іменами. Ні, це не Революція гідності — це державний переворот. Який лише підновив корупційний фасад, а громадян зробив кріпаками. Ніколи не думав, що мертвий Бандера стане на службу олігархічної системи. Але ж мертвий Шевченко давно відстояв....
Читати далі →