З першим снігом, вранці, коли всі ще кутаються у ковдри, ти вже збираєш свій наплічник. Поки «ранкові пташки» у плетених кріслах на кухнях, вкриваються ліжником та гріють руки горнятком гарячого запашного трав’яного чаю з медом, ти наповнюєш свій термос і рушаєш у мандри. Ти йдеш туди, куди підказує тобі шлях, не замислюючись над метою і глибоким сенсом. Сріблястоверхі ялинки намагаються втримати гілками м’яку, майже прозору, ковдру, що грайливо стягує з них вітер. Ти можеш не бачити гарних к...
Читати далі →

Півтора місяці в іншій області найбільше не вистачало щотижневої зарядки душевних акумуляторів горами. Звичайно вся Україна гарна по своєму, і Полтавщина, де я працював цей час, тому не виключення. Але гори є гори. Дорога додому була довгою і важкою, але гріло те, що одразу з друзями відправлявся в гори. Приїхав у Чернівці пізно вночі, вивантажив звичайні речі з наплічника, завантажив туристичними і ліг спати. Будильник нахабно продзвонив через 45 хвилин. Рюкзак на плечі, кава у цілодобовому і...
Читати далі →

«Хочу в гойи, хочу в гойи, не хочу поїзь», невпинно повторювала дворічна Катруся в ранішньому дизельному потязі до Коломиї. Я заздрив їй, адже свій перший більш менш серйозний похід в Карпати я реалізував лише після 30. А вона на в свої 2 рочки була навіть вище за мене, підкоривши гору Пруташ в Чорногорії, яка більш ніж на 300 метрів вища за нашу Говерлу. Що так тягне її в гори вже зараз, які в неї відчуття, як вона все бачить? Ці питання крутились в моїй голові усю дорогу, тож я вирішив спробу...
Читати далі →

Хто куди на вихідні, а я знову в гори. Хоча цього разу вибір був важким. До останнього сподівався потрапити на Франко фест у Дрогобицькому районі з неперевершеною Ніно Катамадзе, але так і не знайшов чим добратись у неділю вночі додому, щоб рано бути на роботі. Тож відповідно вибір був зроблений у б...
Читати далі →