240º за Фаренгейтом

Найперше, що впадало у вічі – це неправдоподібність. Правильніше сказати – нереальність того, що я побачив.Це був білий день… року Божого. Якось особливо світило сонце з неба, пропалюючи ультрафіолетом діри в атмосфері та шкірі. Озвірілий від спеки фонтан розбризкував обабіч себе дрібні бризки, як і належить фонтанові...І все.Все.Я стояв сам посеред площі, а наді мною нависала густа й липка товща водяних випарів у вигляді недосмаженого повітря, такого собі напівсирого біфштекса з кров’ю.Надворі,...
Читати далі →