СІЄСТА ХЕМІНГУЕЯ

Хочу зняти собі дівку на ніч,  Зняти з плечей намолений карабін  І не стріляти більше ані в птахів, ані в людей,  Бо ні ті, ні інші того не варті.  І тут, на цьому краю землі,  В долинах, де сонце вічно сходить,  Згадую свято, яке завжди зі мною,  Юну індіанку із племені дакота,  Яку я кохав, коли був молодим.  Вона називала мене не Ернестом,  і навіть не Хемом,  А просто Білолицим.  Водила пальчиком по нічному небі,  Тицяла ним у жовтувате молоко медового місяця,  Лукаво смі...
Читати далі →