Пам'яті Павлу Шеремету

Сьогодні вранці ніби грім серед ясного неба прозвучала новина: «У Києві підірвали авто Павла Шеремети».  Першою думою було, підірвали ж авто, з ним має бути все гаразд, але через кілдька секунд клінувши на новину у «Фейсбуці» різкий біль пройшов усім тілом і навернулись сльози. У авто був світило сучасної журналістики, він не вижив… Як? кому вигідно? чому? Новий Гонгадзе? ці питання у мене досі виникають у підсвідомості.  Що можу сказати про сучасного «метра». Павло Шеремет вмів дізнатись і р...
Читати далі →

'Всё, что нас не убивает – делает сильнее'

Ми кажемо слово ‘біль’ частіше, аніж слово ‘щастя’.  Чому вуста вимовляють його із таким тремтінням та тугою в серці? Невже, є щось таке в цьому слові, що навіть промовивши його — очі наповнюються  слізьми? Коли мені було чотири роки, то мене сильно вкусила собака. Тоді я подумала, що більшого болю не існує, аніж цей. Коли мені було чотирнадцять, то я обожнювала літературу та писати твори. Але, одного разу, викладач сказала, що в мене нічого не виходить і ніколи не вийде. Тоді я зрозуміла, що...
Читати далі →

Дівчинці зі Сходу

Я не певна, що це треба писати. Але воно муляє. Вже котрий день.  Навіщо ти поїхала з нами, не розумію. Ти достатньо добре знаєш нас і могла передбачити ЩО ми робитимем і говоритимем. Я думала, тобі просто цікаво, виявляється ні, то не цікавість... — Якби це вам довелося втікати з ваших домівок, якби воно вас безпосередньо стосувалося, ви б так не говорили… От я тут, ніби патріотка (із зневагою в голосі), а вони там… вони… защищают свою землю… (із щемом і навіть заздрістю). Невербально, тільк...
Читати далі →

Коли боляче...

                                                                                                                   Мое чувство по отношению к России –                                                                                                                                    это безграничная ненависть.                                                                                                                                        Ненависть ко всей стране,                           ...
Читати далі →

Кров людська - не водиця...

Називайте мене як хочете - пацифіст, боягуз, раб, але події в Києві мене не тішать. Українці почали вести війну проти українців. Ті хто смикає за ниточки завжди поза полем бою. А постраждають - чиїсь сини і дочки, чиїсь батьки і матері, брати і сестри. Гарматне м'ясо для великої гри. Результати якої...
Читати далі →

Покину вранці чарівне шиття

Покину вранці чарівне шиття.
Тепер мені воно не пригодиться,
Душа моя любов'ю золотиться-
Я п'яна вже на все своє життя.

Сумує місяць - ніч його мина.
Безжурно пролітають в небі птиці,
А на землі, мов перші блискавиці,
П'яніють люди від біди й вина. Читати далі →

Ти пишеш, що в тебе все добре...

Ти пишеш, що в тебе все добре, Бредові лиш – історії і сни. А що там у вас? Негода. Навряд чи доживемо до весни. Не заморочуєшся нічим надто. Я теж колись була така. Фортеця болю, зшита з простирадел, Чекає свого переможця й руйнівника. А так все норм. То лиш побут і власні таракани....
Читати далі →

Втрата

Коли молода людина іде з життя, це важко для всіх. Особливо велика втрата для близьких.
Інколи не знаєш, як справитись з болем, окрім як нанести його на папір.


І знову подих твій -
Це стогони відверті.
По цвинтару іду -
Від смерті і до смерті...

Ніко...
Читати далі →

Психоаналіз для психолога...

Сьогодні 1 грудня - Міжнародний день солідарності з інфікованими СНІДом. Або просто ще один із сотні, тисячі днів. Та "Великий Німий" зробив свою справу. Опісля опівночі з важкістю в серці і рівайндом самих жорстких сцен подужав "Salò o le 120 giornate di Sodoma" відомого Pier Paolo Pasolini....
Читати далі →

Без названия

Открываю,
Вновь вдыхаю,
забываю,
провожаю.
Сон из мая
вспоминаю.
Возле края
прижимаю.
Отдыхаю,
вижу стаю.
Выдыхаю.
Чашку чая
Возвращаю,
поднимаю,
закрываю...
Читати далі →