Тож граємо?
гріє душу далеких вокзалів світло,
І рядки не плетуться уже як колись…Все від того, що сльози покинули жИтло,
Все від того, що камінь вселився в мені.Я шукаю тебе, але, мабуть, осліпла,
Це не наше кіно — це лиш драма на двох.У цій драмі лиш ігри — до котрих не звикла.
Але я вже у грі… тож, без правил, ну ж бо?!Кілометри, що звикнуть селитись зі мною
Згодом стануть натхненням і «миттю живих»Тож, пограємось в ігри — і я в кілометри.
Я повернусь і знову пограємо в них?Я лечу. У життя все ж не...
Читати далі →
Читати далі →