Тож граємо?

гріє душу далеких вокзалів світло, І рядки не плетуться уже як колись…Все від того, що сльози покинули жИтло, Все від того, що камінь вселився в мені.Я шукаю тебе, але, мабуть, осліпла, Це не наше кіно — це лиш драма на двох.У цій драмі лиш ігри — до котрих не звикла. Але я вже у грі… тож, без правил, ну ж бо?!Кілометри, що звикнуть селитись зі мною Згодом стануть натхненням і «миттю живих»Тож, пограємось в ігри — і я в кілометри. Я повернусь і знову пограємо в них?Я лечу. У життя все ж не...
Читати далі →