Простоцвіт

Життєва моя стежка вкрилась квітами, вічноцвітущими у будніх полі-снах. Та десь поміж глибин, та між зенітами, і десь на тропіках чи полюсах мій виднокіл, аж на самому обрію ще тлітиме бажанням висоти: пересікнути мрії екваторію, та течію невдач переплисти. І знати, що мій крок не стане хибним, і відчувати магію ночей, і чути істину у говорінні стихлім, і в людях дійсно бачити людей.  ...
Читати далі →

Солов'їному краю

Земля моя, одвічна твоя сила, одвічна твоя пристрасть з присмаком свободи, яка ж журба тече по твоїх жилах, яка ж печаль бере твої акорди! Країна моя, пристань зазіхання океан, в недузі ти не впадеш на коліна. Зніміть із неї бід усіх капкан, верніть у материнську хату сина! Не бійся, бо ж ми це колись і не по разу, але взяли й пережили. Тримай за хвіст зі згаслого вогню, свою останню іскру, моя Батьківщино! Не бійся, бо у твоїй сивині ще не схоронена козацьких духів сила, три...
Читати далі →

Ненавиджу її

Присвячується чоловіку, що любив любов, чоловіку, якого я не забуду ніколи, чоловіку у якого я хочу попросити пробачення.... Зніміть із неї цю червону сукню, Хоч хтось, замкніть це тіло у кайдани Шмагатиму, і цілуватиму їй ступні, Пораню і залижу пекельні рани Та скільки в неї є тієї жінки? І скільки в ній отого естрогену? Пухкенькі губи і котяча спинка, А я б їй вгризся зубами  в самі  вени…. На чутливій шкірі, залишаючи укуси, Диявола я б виривав з її грудей І на колінах...
Читати далі →

Я прошу тебе не плач цієї ночі

Я прошу тебе не плач цієї ночі
Хоч раз всміхнися щиро ти мені
Бо не побачу вже тебе у цьому році
Мені хоча б зустрітись раз в віки

Читати далі →

Викладачеві ;)

Якось ти прийшов мене навчати, І червоніли й так рум’яні щоки, Я ще не вміла так тоді кохати, Мій перший курс, моїх сімнадцять років   Стрибала як коза по коридорах, Для організму був зненацька стрес, Коли я «вся такая» на підборах, Зі сходів падала, побачивши тебе   Допоки хлопці з курсу розбивались, Аби розгадати в чому мій секрет, Ти не повіриш – я тоді навчалась!!! Щоправда вчила тільки твій предмет….)))   Такий дорослий в своЇх двадцять чотири, Здавався мені мудрим і розумни...
Читати далі →

Вона приходить стомлено в цей світ....

Вона приходить стомлено в цей світ,Неначе дорослі ходять на роботу,А вдома на неї теж чекає кіт,Чекає на молоко і на турботу. Кидає на стілець свій халат в ромашках,Пухнасті тапочки лишає на порозі,І наостанок чомусь зітхає важко,Старече серце стискається в тривозі. Уже не ті літа, щоб важко працювати,Не ті літа, щоб бігати за молодими,Яких останнім часом так багато,Що їх життя складає  до могили Старим плащем, побитим міллю,Вона ще теплі душі накриває,Веде з собою і аж до божевілля,Її смертельн...
Читати далі →

Я розчиня... розчиня... розчиняюся

я розчиня… розчиня… розчиняюся в часі, у просторі, в небі і в коліях я розбиваюсь на атоми болю зараз я — біль, снігу біль, що не впав вітер зриває… зриває… зривається вікна ламає і трощить віконниці гладить дерева зчорнілі на вулиці тулюся, тулюся,  чоленьком тулюсь до зимного скла вітер ганяє сміття шолудивеє я розчиняюся в далеч від заходу я розчиня… розчиня… розганяюся крила, не руки, зима обпече розсипом перлів слова розсипаються в мозок в"їдаються, в тіло вшиваються з р...
Читати далі →

Життя неповторне, а тому і прекрасне...

Понеси мене вітре високо в небо Хай побачать зорі мій стрімкий політ, Я хочу злетіти соколом вільним, Я хочу втекти від смутку і бід! Хай сонце гаряче зігріває щоднини І поїть натхненням щомиті мене, Бо більше не хочу в буденності жити Чекати до поки життя промайне. Просторе небо нехай обійме, А спів солов'я колисковою стане, Серце Христове буде домом моїм, Тоді і душа з тривоги повстане. А якщо ж доведеться зненацька впасти, То дай Боже друзів вірних мені, Таких, щоб підтрим...
Читати далі →

А люди дихають в потилицю і кашляють собі у руки...

а люди дихають в потилицю і кашляють собі у руки і сніг паде на голови, за коміри, під капці перелицьована зима гряде, з кишені дістає «Прилуки» і в чат — лише з мобільного без комплексу кастраціїа небо вурдиться і хилиться, і пришивається сніжинками до горизонтів, зліплених так наспіх, так бездумно як виявилось — грудень дхатовий, зима не може бути жінкою тому і палить, наче швець, на парапетних трубахідуть містяни, кожен — правильно, вагітна черепна — проблема і сил немає думати, що дес...
Читати далі →

Opium

вышел месяц из тумана вынул ножик из кармана (усна народна творчість)  нині місяць блідий — самота-а-а-а чорне тло без зірок виглядає якось не так, як завжди фасцинована я саме та ти дивися, руками лише не торкай, щоби не залишити слідимісяць — вбивця, різник почуттів єдина молочна ріка і та потекла не в той бік, не в той дім, not this ocean ти є тут, бо отак ти хотів ну куди тепер спрямувати човен, щоб не налетіти на скелі у шторм?нині місяць блідий — одинак скажи, ну скажи, нарешті, ...
Читати далі →