Любовна байка

Я тебе згадую лише тоді, коли в навушниках чи десь поблизу грають куплети Ескамільйо з Кармен. Така дивина, бо ти не маєш нічого спільного із Жоржем Бізе. Навіть більше, я сумніваюся, що ти знаєш точне визначення Опери. Ну крім того, що вочевидь це твій улюблений браузер. Комп'ютерно-ігровий хлопчик. Єдиний чоловік, який мені не дістався, і мабуть, саме тому так зачепив. Навіть плакалося трошки.Спочатку ти називав мене дурнуватою, а потім навіть купив шоколадку. І я продалася за шоколадку. Мілка...
Читати далі →

Я не хочу

Я не хочу гнутись від «правди», Що брехнею людською сповита, Залишити життя своє іншим У долонях чиїхсь оксамитових. Я не хочу грати спектаклів, Де учасники я та БрЕхні І не хочу життя все стояти У позиції у манекенній. Я не стану терпіти зневаги, Нерішучості, грубості, злоби - Все життя, як одна катастрофа- Нащо в домі терпіти щурів? І не сплутатись, і не говдатись Від одного помістя до іншого, А знайти свої корені в іншому, Що ніхто вже не стане трясти. Бути мужнім, відважним і...
Читати далі →

А де опинились ви?

Це все той успіх, до котрого прагне більшість... приходиш від «успішного» дня і спиш собі вічність. ми всі так тікали від чорно-білих сюжетів, а раптом взяли й самі потрапили у халепу. Ми як фрагменти сірих фільмів. І хто сюди нас запихнув? Ніхто. Це ми самі.  Це ті, хто прагне визнання, а натомість витрачає життя на сон о 2 дня і на їжу о пів на 2 ночі...
Читати далі →

Кава

Моє життя протЯгне ароматом кави від кождих светрів і від кождих мрій. То ніжність у чашкАх, гарячий вирій Любов  то безпричинна — спокій в ній. Мої думки розчинні й небагаті, А серце диха досі копіями дій. і ніжність ся як образи в кімнаті, Коли на місто опускає стиха тінь....
Читати далі →

Дистанція в 200 км - не межа!

Скільки вже вже пройдено нами шляхів, стежок і кілометрів, але ніхто не замислювався над тим, скільки шляху свідомо можна подолати. Комусь до вподоби хизуватися тим, скільки вони з друзями вчора випили літрів пива або й горілки. Хтось просто безпардонно заявляє про свої хворі амбіції і ненажерливість описуючи скільки ним було витрачено тисяч євро за останні два тижні на відпочинку на Карибських островах. Мені ж імпонує шлях на зустріч миру і добра. Йду, точніше біжу до нього помірковано. В се...
Читати далі →

Тож граємо?

гріє душу далеких вокзалів світло, І рядки не плетуться уже як колись…Все від того, що сльози покинули жИтло, Все від того, що камінь вселився в мені.Я шукаю тебе, але, мабуть, осліпла, Це не наше кіно — це лиш драма на двох.У цій драмі лиш ігри — до котрих не звикла. Але я вже у грі… тож, без правил, ну ж бо?!Кілометри, що звикнуть селитись зі мною Згодом стануть натхненням і «миттю живих»Тож, пограємось в ігри — і я в кілометри. Я повернусь і знову пограємо в них?Я лечу. У життя все ж не...
Читати далі →

О.К., я була твоєю коханкою

Три дні валялася в ліжку з гарячкою 39 якоюсь напівпритомною колодою. Без видимих причин. Просто так. Чомусь. Снилось-марилось якесь жахіття, хтось до мене приходив, повна хата людей, пташки і лилики. На третій день прокинулась і зрозуміла, що можна жити. Щось змінилося. Наче діру всередині хтось зашив. І настала повнота. Ота повнота нелогічного внутрішнього спокою будь де і будь в чому.  За кілька днів випадок привів мене в Шешори. Місце апогею щастя мого 3-5 річного дитинства. Водограй і Сонц...
Читати далі →

Лист, котрий так і не дійшов

Маю на останок купу літер, купу місця і пустих рядків… ще не мало, та і не багато і життя злетить нових верхів. все мовчить в мені. Собі ламає жили. тихо плаче. Вироста звідсіль. але все ж, значущості замало, аби виразить словами як я жив. де я був, чому я став таким от, що я зрозумів, для чого жив…  це не має  значень. І в остачі… лише купа віршів виписаних Тобі. це не має сенсу. Купа літер. купа фраз, написаних «Т…» … це кінець мого. І хто, скажи но, знає скільки жити ...
Читати далі →

А мені лінь

Линув час лінивого та ледь поетизованого писання. У всіх людей бува такий час: коли ліньки жити. Сподівання лягає на їжу, котра розпустить трохи твої радості. Ще на вулиці, котрі вже мільйон разів бачив – вони приводять думки до гурту, не збуджуючи їх занадто чимсь новим. Я ліниво пливу собі містом, згодом пливу містом власної свідомості… І вас це бісить, бо до нахабності життя додати мою нахабність, розслабленість і воле вияв – ненависть. Бо ви біжите, ви линете у роботу, а я хочу от саме зараз...
Читати далі →

З того самого клаптика, про котрий йшлося в "нетиповій маршрутці"

Обережно так рухаєш хвилини. Вони стікають із тебе — ті краплини пусті. Повільна муркотлива темрява стиха спадає на плечі, полегкий сум огортає твої білі дні. «Маршрутний потяг». Людино. Знайоме лице. Ти ж пізнаєш його серед тисячі літер. Воно твоє — не моє. Ти у ньому одна. Забудь старезне, щемливе. Пустися у путь.  Згадала вірш про білети, про сум і про те як що минуло, як виром змиває минуле.  " Потяг." Їхати й втрачати все, що маєш. Ось квиток, ось і ваш шанс- Нове Життя. ...
Читати далі →