«Історія на тлі людини» Кадзуо Ішіґуро

    Всі люблять трагедію. Точніше, всі люблять її переглядати, не переживаючи, щоб відпустити своє бажання тимчасово побути над прірвою. Тому література так часто оперує трагічним: зачепити за живе. Щоправда, якщо класики літератури використовували трагедію як засіб, за допомогою яких автор досягав інших цілей, то зараз часто в авторів трагедія радше як самоціль. До чого це я? А до того, що з півгодини назад дочитала твір сучасного англійського письменника «Залишок дня», у якому внутрішню трагед...
Читати далі →

Мотив смерті у оповіданні Харукі Муракамі «Пейзаж з праскою»

Днями я готувала тези на студентську конференцію і мені довелось перечитати «Пейзаж з праскою» Харукі Муракамі. І от що я помітила – чим більше перечитуєш його тексти, тим більше помічаєш прихованих деталей, дрібних, майже непомітних, але з кожним разом вони ніби заново складаються у картинку, все більшу, все яскравішу, створюючи нові смисли, приховані для неуважного читача. Кожне слово, фраза відіграють важливу роль, — упустиш хоч одне, і вже не зможеш пірнути  ще глибше.  Ці роздуми спонукали ...
Читати далі →

Некультурні

У зв'язку з війною на Сході українці раптом згадали про возз'єднання країни по різні береги Дніпра: соціальні проекти пишуть і поезію про міста, екскурсії студентам на Захід організовують, мудрі конференції, робочі поїздки, відомі поети приїжджають з літературними читаннями… Та є місто на Сході (північному), яке вперто ігнорують усі митці; місто-невидимка, якого не існує на жодній культурній карті України; місто, до якого їхати потягом лише 4+ години з Києва чи 3+ з Харкова, та літературні стежк...
Читати далі →

Алюзії і ремінісценції.

Ніколи! Ніколи не відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні. І навіть — на потім те, що можна зробити негайно. Якщо є хоч найменший шанс, що щось піде не так — воно піде не так. Закон Мерфі, з розгалуженими і деталізованими доповненнями моєї подруги Оксани Драчковської. Знаю. Але все одно експериментую.  Про зустріч, де треба виглядати пристойно, думала звечора. Вирішила: я буду вся в бєлом! Оскільки їхала провідати батьків з ночівлею, все бєлоє взяла в пакет, а білі босоніжки одразу...
Читати далі →

Похвала читачеві

Втекти від реальності у літературу (поезію та прозу) можна будь-де й будь-коли. Хтось робить це у вагоні потягу, вмостившись якомога зручніше на тимчасово своєму місці і ретельно гортаючи сторінки, мабуть, щойно купленого детективу в м'якій палітурці. Хтось замість гуркоту коліс обирає лампову атмосферу сільської веранди разом з, наприклад, «Віднесеними вітром» і чашкою зеленого чаю. Хтось у ранковій суєті, бажаючи відокремити себе від тимчасових мешканців вагона метро, вмикає свою електронну кн...
Читати далі →

Квиток у дитинство

У загальновизнаному (частково клішованому) сенсі, митець відрізняється від вченого абстрактністю та емоційністю свого мислення. І в такому разі, емоція – це протиотрута від фактів, найпотужніший спосіб усунути або максимально віддалитися від причинно-наслідкового зв’язку й дати волю фантазії. Народжуючись, ми сприймаємо світ як місце, в якому немає таких понять як гроші, відповідальність, робота, війна, нещасливе кохання, кредит тощо, але згодом ці поняття поступово вкрапляються в наше життя і д...
Читати далі →

Палата №6 - куди приводять мрії?

Одразу відповім – мрії приводять у палату №6. Звісно, мріяти — це заняття дуже навіть благородне, проте мрії ніколи не повинні розходитися з практикою, як слово з ділом. Ітиметься про Чехова і про його безсмертну «Палату №6». Написана ще в далекому і бородатому 1892 році, ця повість не втрачає своєї актуальності (якою шаблонною не здавалася б ця фраза), оскільки мова у ній іде не про миттєві, матеріальні речі, а про речі духовні, про проблему особистості, соціальної адаптації та волі до вчинку. ...
Читати далі →

Система - отрута для особистості

«Вчера был царь и были рабы, сегодня –нет царя, но остались рабы, завтра будут только цари. Мы идем во имя завтрашнего свободного человека — царя. Мы пережили эпоху подавления масс; мы переживаем эпоху подавления личности во имя масс; завтра — принесет освобождение личности во имя человека. Война империалистическая и война гражданская — обратили человека в материал для войны, в нумер, цифру».Євгеній Замятін, 1919 р. Написана Євгенієм Замятіним стаття під навою «Завтра» і стала початком, точкою в...
Читати далі →

Зброя масового зцілення

Цікаво уявити собі світ, де за всю його віковічну історію не було б жодної війни. У підручниках з історії був би описаний лише технологічний прогрес та еволюція людства, а кабінети істориків були б прикрашені портретами науковців, альтруїстів, релігійних діячів, письменників та лікарів. Люди б не знали, що таке зброя і для чого вона створена. Але оговтавшись, розумієш, що замріявся і насправді в кабінетах історії висять портрети воїнів, а війни та їх наслідки займають значну частину історії людс...
Читати далі →

Розум VS Душа

 1959 року світ побачила книга під назвою «Квіти для Елджернона», котру написав Деніел Кіз. Книга написана у формі щоденника, який веде Чарлі Гордон – 32-річний чоловік з розумовими вадами, працює він прибиральником у пекарні. З дитинства маючи ваду, Чарлі невпинно мріє розвинути свій інтелект – навчитися краще читати і писати, тому добровільно бере участь в експерименті двох вчених: Доктора Штрауса і Доктора Немюра. Після вдалої операції над білою мишею, названою Елджерноном, два доктори вирішу...
Читати далі →