Смерть Дракона. Жах. (Драконятко)

Попереднє тут: http://h-dychkovska.vkursi.com/7300.html Ми з Ордо сиділи на лавиці київського парку і бовтали ногами. Лава була висока, ноги до землі не діставали, ми крутили кільця і вісімки, час від часу давали одне одному штурханців, вибивали ногами дріб, одним словом – бавилися. Перехожі дещо здивовано зиркали на мене, Ордо вони не бачили і певно така моя веселість видавалася їм геть чудернацькою. Мізерний час від часу виглядав з кишеньки і теж підсміювався. Було враження, що він виздоровлю...
Читати далі →

Хочу

Хочу Втопитися в твоїх очах щоб випити озеро болю безмежне На розкритому дні  баговиння страху віддасть мені Тебе Прости, що так давно згубила Себе тобі на догоду по-вертаю Себе — собі, Тебе — тобі врешті вони зустрінуться, як тоді, на сьомому поверсі  ба, на Сьомому Небі... Знаш...   ...
Читати далі →

Драконятко. Мізерний

Попереднє: h-dychkovska.vkursi.com/6892.html Мені чомусь стало страшно. Страшенно страшно. Вхопила драконятко, як дитя, на руки і побігла геть від тої страшної скопаної землі…   Страшно-Страх-страж-стражда-стра-страта-трата-тра-та-тра-тра... Ми бігли довго… три дні лісом… два дні полем… втомилися, забрьохалися болотом… нарешті вийшли на гостинець. Якийсь добрий дядечко на фіакрі підвіз нас до долини. Драконятко любило доли. Гм… доля, діл, долівка, долоня, долати… Чудернацька вона, мова… мож...
Читати далі →

Архе...

ото переглядала старі файли на комп'ютері і знайшла… отаке архе… най жиє))) гойда-гойда-гойданочка а я твоя коханочка колихала рута мяту коханочка колихала земля небо спати клала земля небо а я тебе будеш сонце моє спати я тя буду колисати не як дитє а як счістє чість моя — чість твоя с-чістєєєєєєєєєєє…...
Читати далі →

У пошуках Дракона. Бараболька

Попереднє: h-dychkovska.vkursi.com/4315.html Ордо сидів в мене на плечах. Наче киця. Дракони вміють змінювати свій розмір. Майже миттєво. Від Величезного і всеоб*ємного до малюсінького, що поміститься на дитячій долонці. Після того, як розтанув лід, хоч, може, і не до кінця, я почала рухатися і ми відновили пошуки Дракона. Першим нам зустрівся Володя. Він копав город і садив бараболю. Ми дивилися довго, щось було в його діях магічного. Лопата, ямка, бараболя, горбик… лопата, ямка, ба.... —...
Читати далі →

Чоловіче мій...

Чоловіче мій, запрягай коня, То не кінь, а Змій, миготить стерня… /Ліна Костенко/ Чоловіче мій, Не цілуй мене, а ні рук, ні ніг, ні очей моїх...                                                                    Поцілуй м*я в самісіньке Сер-це,                                                                    В Дно розверзле  і біль душі.                                                   По-ЦІЛ-уй -                                                   Цілим стань,                 ...
Читати далі →

Як вбити вампіра (або майже Драконятко)

- УБИЙ ЙОГО, – Драконові очі дивляться чіпко. - Я не проклинатиму. Не проси в мене прокльону. - Убий його. Клином. Осиковим. - Я не можу вбити Любов. - Любов не вб’єш, навіть якби хтіла. Любов має стати клином. Осиковим. - Цілити в серце? - Так. - Цілю. Повертаю тобі все: вину, ...
Читати далі →

по-Вернення

Лягаю на спину Дракона
Мов на подушку Неба
Вчуся казати: я хочу...
мені це треба
Вчуся чути святочні дзвони
тіла
Вчуся дихати щастям
вчуся бути
в-чуваю-ся
в радість
і балакаю з Богом про марципани,
посипані цуровою пудрою...
розсипані зорям...
Читати далі →

ВиВір

Живіт не бреше.
Животечія збирає роси в світанкових травах.
Печать вже зірвана.
І падаю у Небо.
До Сонця, вниз,
там, де нема верха,
А тільки ВиВір
лущить вічну Требу.
Нарешті.
Стріли-
ся
Нарешті Бог
підняв на
Землю - Небо.
Читати далі →

Жінка

Шукаю собі назви і не знаходжу
Хто я?
жінка?
жона?
тіло?
душа?
Бог я.
вшурхотіли щурячі скавчання:то гординя, то богоборство...
байдуже.
Бог Я. Проти Бога в Тобі.
підіймаю очі і торкаю душі.
Отче наш...
Хто отець?
Любове моя...
Лю...
Читати далі →