Від Революції Гідності до контрреволюції негідників? Від Януковича – до Зе, або Як треба голосувати під час усіх українських виборчих кампаній!

                                                                                           Малоросійство – це не політика                                                                                                                     і навіть не тактика,                                                                                                          лише завжди апріорна й                                                                                                              тота...
Читати далі →

Місто...

Наближаємось… вагон іще м*яко муркоче, але тебе, місто, вже видно. Навіть не те, що видно, — відчутно!  Як я любила оцей момент наближення до Тебе… В передчутті простору невидимого, немислимого, але такого дійсного, твердого і оснОвного, що жоден камінь не зрівняється... Не знаю, хто творив отой простір — Ти чи Місто?  Місто любила ще до Тебе, Простір уже вгадувався там, той, направду немислимий, непомислЕнний, але такий реальний... І зустрілись ми зовсім не в Місті. В мене  на порозі. Стоял...
Читати далі →

Блакитні дахи

***** Літо колись та закінчується. Як вибрана найстигліша диня, як сонячний між дощами день, як усе. Поліні боязко загадувати, яким стане початок осені, бо то будуть зміни. Мама знову поїде на море, і точно сваритиметься з «майже татом», як повернеться. Вони голосно з’ясовуватимуть стосунки, може навіть він піде собі, а потім мама кілька тижнів ходитиме сердита і за все сваритиме. А потім буде якийсь інший дядько, до якого знову звикати. Так чомусь кожної осені – чому саме осені, — Поліна зр...
Читати далі →

Треба бути сильною

Уже другий тиждень поспіль ранок починався не з кави, потягування в ліжку чи зібрання думок, а з поспіху, в якому потрібно було не лише зібратися, а і згадати куди їхати цього разу. Її життя зависло між трьох міст, геть різних, але однаково дорогих людьми та спогадами. Будильник жорстоко роздирав тишу та змушував вставати, йому було байдуже, що вона вже не має ні сил ні бажання не те, що їхати, а виходити з квартири, він продовжував дзвонити й примусив пересилити себе і піднятись з ліжка. &quo...
Читати далі →

Сторінками мого життя

Я ніколи не зможу зрозуміти людей, які ведуть пасивний спосіб життя і не розвиваються, не подорожують і не знайомляться з новими людьми, а просто сидять у своїй зоні комфорту, витрачаючи дорогоцінний час на рутину, яка не приносить задоволення. Хоча, мушу признатись, деколи  і сама такою буваю, але останнім часом,  намагаюся все ж вийти з своєї зони комфорту і почати змінювати життя. Так сталось і цього разу. Я знову поїхала на форум, або, як каже мій улюблений братик «пішла в нову секту», але ...
Читати далі →

Смерть медузи (уривок 1)

І Передкнига ***І заспівали на вулиці перехожі. Це були протяглі уривки старих григоріанських гімнів, хтось вклинювався з якогось дива у звуки натовпу словами з романсів. Це би виглядало і чулося дуже несвоєчасно і відразливо для розніженого класикою вуха, але тут контингент був не такий, цих не хвилювало нічого. Спів розносився околицями, підлітав вище будинків, перестрибував людям через голови шаленою хвилею і падав на тротуар знесиленими рештками зредукованих і розтрачених звуків.-           ...
Читати далі →

Палац утраченої слави (містична новела)

— Що ти бачиш перед собою? – несподівано десь ізбоку пролунав незнайомий чоловічий тембр. Масний такий, хоч бери й масти на хліб. — Натовп, — якось автоматично відповів я.***Я маю звичку кожного ранку пити каву перед тим, як зануритись у рутину повсякденної роботи. «І що в цьому особливого?» Дійсно, мільйони людей зранку смакують чорний, гіркувато-густий напій, завезений до нас із далекої старовинної Ефіопії за посередництвом Османів. Запарювання кип’ятком меленого коричневого порошку для багать...
Читати далі →

А люди дихають в потилицю і кашляють собі у руки...

а люди дихають в потилицю і кашляють собі у руки і сніг паде на голови, за коміри, під капці перелицьована зима гряде, з кишені дістає «Прилуки» і в чат — лише з мобільного без комплексу кастраціїа небо вурдиться і хилиться, і пришивається сніжинками до горизонтів, зліплених так наспіх, так бездумно як виявилось — грудень дхатовий, зима не може бути жінкою тому і палить, наче швець, на парапетних трубахідуть містяни, кожен — правильно, вагітна черепна — проблема і сил немає думати, що дес...
Читати далі →

240º за Фаренгейтом

Найперше, що впадало у вічі – це неправдоподібність. Правильніше сказати – нереальність того, що я побачив.Це був білий день… року Божого. Якось особливо світило сонце з неба, пропалюючи ультрафіолетом діри в атмосфері та шкірі. Озвірілий від спеки фонтан розбризкував обабіч себе дрібні бризки, як і належить фонтанові...І все.Все.Я стояв сам посеред площі, а наді мною нависала густа й липка товща водяних випарів у вигляді недосмаженого повітря, такого собі напівсирого біфштекса з кров’ю.Надворі,...
Читати далі →