Палац утраченої слави (містична новела)

— Що ти бачиш перед собою? – несподівано десь ізбоку пролунав незнайомий чоловічий тембр. Масний такий, хоч бери й масти на хліб. — Натовп, — якось автоматично відповів я.***Я маю звичку кожного ранку пити каву перед тим, як зануритись у рутину повсякденної роботи. «І що в цьому особливого?» Дійсно, мільйони людей зранку смакують чорний, гіркувато-густий напій, завезений до нас із далекої старовинної Ефіопії за посередництвом Османів. Запарювання кип’ятком меленого коричневого порошку для багать...
Читати далі →

Назавтра сніг

Розумієш, зігрівати треба навіть коли тобі самій зимно, — підкидала сухі поліна в грубку і закривала дверці, а крізь шпару з неї — іскри. Здавалося, що аж до руки.Анно, а ти сама колись сердилася?Аякже.І як?Та як… Болить. А не треба воно. Нікому.Доплітала солом’яного янгола і клала до кошика. Ще зо три, і можна відкладати. Солома потріскувала – видно, сушили зле. Янголи-ляльки міняться проти світла, ніби і правда святі, ніби у німбах світло мають.Анно, а як пече той гнів – що тоді робити?Подумай...
Читати далі →

Чорні сливки

  -  Та прийде він. Це чорне  крісло не вміє чекати просто так. Старий і дивакуватий майстер твердо переконував, що меблі в його кімнаті дуже особливі. І не тільки тому, що їм по сто з гаком років. Я вирішила погортати книгу – аби не підтримувати бесіди, в якій хотілося як не перепитувати, то перечити: чого це саме в нього крісла даремно не чекають, а  дзеркало показує душу замість просто обличчя. А дід цей впертий, тому краще перевести погляд на темно-зелену палітурку і тиснені букви. -        ...
Читати далі →

Апогей за Кафкою

Початок 20 століття - надзвичайно важкий та переломний момент. Наслідки війни, революції та встановлення тоталітаризму залишили свій відбиток на житті кожної людини. У тогочасних творах, які були «дзеркалом епохи», переосмислюється все минуле і посилюється прагнення до нового.  Ні, ...
Читати далі →

Чоколяда

-         То був найкращий подарунок - не мій, звісно, але - який! Мама купила три карамельні солдатики - коли я відкрила коробку, вони глянули на мене, ніби запрошуючи до гри чи то казки, і переконували, що ця коробка - то насправді двері до королівства, яке ...
Читати далі →

Старим садом

-         Приїхала-ис? Ну ти й Богу дєкувати. Та не лишєй трапки під порогом – в хаті роззуєшси. -         А ви мені, дідику, інакші стали – може, просто давно вас виділа… -    &...
Читати далі →

Дивний лісник

...Ади скільки води – пливи – доки видиш. Зелено-сіра вода, в її прохолоду загортаєшся, і допливаєш до того каменя, біля протилежного берега, а попри тебе – попри саму руку – сріблистою лускою риба воду просилить і дінеться десь – не спам’ятаєшся. Тут, коло озера,...
Читати далі →

Хитра ягода

Сонце до заходу поволеньки притулювалося, червонясто-теплими промінчиками землю гладило, а сивий дідок схилився перед корчем і обривав шипшинові ягоди. Одна до одної ті ягоди тулилися в полотняній торбині так, ніби про щось перешіптувалися, а дід докинув туди ще жменю і повів додому Зірочку з паші. ...
Читати далі →

Збитошник-травень

«Кривого танцю» ніхто не вчив ці потоки зроду, та вони і так добре вміють. Біжить-стікається водичка в долину, та все так швидко і радісно, ніби синьоока гуцулочка до свого парубка. Молодий травень викочується в арніці та до сонечка посміюється. А сивобока хата цілком по-доброму всміхаєт...
Читати далі →

Гостями в сон

А день травневий на світ дивиться та сонечком трави лоскоче, а світ лиш посміхається. За круглим низьким столиком у саду веселі голоси навперебій розповідають про все, що пережилося за ці роки. … ― А я, Петре, дивлюся на вас і око радіє ― сім’я. Ти розумний чоловік, бо і синок твій ― &...
Читати далі →