Маю на останок купу літер, купу місця і пустих рядків… ще не мало, та і не багато і життя злетить нових верхів. все мовчить в мені. Собі ламає жили. тихо плаче. Вироста звідсіль. але все ж, значущості замало, аби виразить словами як я жив. де я був, чому я став таким от, що я зрозумів, для чого жив…  це не має  значень. І в остачі… лише купа віршів виписаних Тобі. це не має сенсу. Купа літер. купа фраз, написаних «Т…» … це кінець мого. І хто, скажи но, знає скільки жити ...
Читати далі →

С самого раннего утра маленький дворик, окруженный тремя пятиэтажками, напоминал пчелиный улей. Возле подъездов кучками толпились жильцы, в окнах то и дело маячили любопытные глаза, а местные бабульки-всезнайки, имевшие полное досье на каждого жителя двора, были вообще в центре внимания. Причиной в...
Читати далі →