Тиша

Наливаю в чашку яскраво-червону рідину, схожу на кров, у якій втопилося безліч пласких сердець. Ще мить — і густа липка рідина перетвориться на чай, чи радше — на зілля. Ще один ковток, ще одна надія на одужання. Гарячий чай обпікає пальці й горло, серця лягли на дно. У кімнаті пахне калиною. Такою солодкою, аж до терпкості в роті й легкої нудоти. Дивно, як саме зараз може бути так солодко. Я майже втратила голос. Забула, який сьогодні день. І якою мовою говорити з собою....
Читати далі →

Айболит

"Кинь веревочку, я же утопающий!" Ніколи не розуміла, як люди, які були один для одного всім, можуть раптом стати ніким. І ніколи цього не зрозумію. Мені все одно, які проблеми можуть виникнути у друзів чи коханих. Якщо колись ви довіряли один одному, любили один одного, хіба не можна виявити хоч трохи поваги і співчуття, коли відносини руйнуються? Заради всього хорошого, що їх колись об’єднувало. Стосунки – дуже крихка річ. Але перекреслювати все і до кінця життя робити вигляд, що ...
Читати далі →

Південний захід. Північний схід

Ловлю себе на думці, що про історію, культуру, політику, новини і навіть транспорт ‪Чернівців я знаю більше, ніж за все життя про ‪Суми. Сумно. А ще гірше, що мені зараз дуже не вистачає дому, мами і друзів, але я там останнім часом все більше почуваюся чужою. Надто вже різні ці міста. Я не відчуваю, що потрібна в Сумах. Не друзям чи родичам, а в глобальному плані. Не можу знайти свого місця там і навряд чи вже зможу. Чернівецька в мене тепер не лише тимчасова прописка, але й душа. Я занадто люб...
Читати далі →

Суботній вечір у райвідділку

День обіцяв бути хорошим. Але не так сталося як гадалося. Хоча ні, день таки був непоганий, підкачало його завершення. Ранок здивував свою сонячністю, давно уже не було легко на душі. Останні місяці живучи подіями Майдану, ми не помічали змін навкруги. Не помічали проходу весни, зміни пейзажів та вулиць. Але сьогодні все інакше, все якось доброзичливо… Хоча буденність та сама.  Самого ранку читання новин,  їх обговорення і знову читання, й очікування вечора. А на вечір заплановано похід на вис...
Читати далі →

Трохи інтимності

Стільки емоцій, вражень, переживань, що просто не можу все втримати в собі. Почуваюся, як переповнена чаша: ще трохи такого – і буде через край. А все завдяки заходу «20 перших побачень у ВУЗЛИКУ». Треба було, мабуть, довше лишитися, але всі мої думки зараз про те, як описати побачене і відчуте.   Що робити в день закоханих, якщо я не належу до цих людей? Можна було провести вечір з друзями, а можна було піти у «Вузлик» і відпочивати там. Вибрала останнє. Було страшно і дивно, але хотілося вип...
Читати далі →

Я хочу назад у дитинство

Хочу назад у дитинство. Щоб усе було, як у казках: добро завжди перемагає зло. Щоб хорошим людям було добре, а погані були покарані.
Я більше не розумію цей світ. І не хочу в ньому жити. Не розумію, як можна просто так бити чи вбивати людей, якщо вони комусь заважають. Як можна саджати до в'язн...
Читати далі →

Старість. Ваше ставлення?

Якийсь дивний настрій сьогодні. Наче хороший, але от захотілося писати... Давно такого не було... Зазвичай пишу коли на душі важко.
Страхи... в кожного вони свої: хтось боїться померти, хтось стати бідним, хтось собак (чи інших тварин), хтось народжувати, хтось втратити роботу...
Особисто ...
Читати далі →

Зробити правильний вибір

З дитинства нам доводиться робити вибір. Що з'їсти на сніданок, яку іграшку обрати, з ким подружитися, що вдягти?.. З віком стає складніше. Дорослі люди - дорослі вчинки. Де навчатися? Ким стати? З ким одружитися? Життя не шкодує перепон і моральних дилем. Дивно, що в 21 столітті, віці науки і техно...
Читати далі →

Місто моїх снів

Люди такі неоригінальні... Завжди ті ж самі питання, ті ж самі фрази... «Чому приїхала так далеко?» «А десь ближче не було університету?»... Ну звісно, протягом 886 км не було жодного університету! Не знаю, як в кого, а за моїм вікном 21 століття! Я просто люблю це місто. Цю ...
Читати далі →

Все можливо, якщо сильно захотіти!

Знаєте, давно вже хочу купити професійний фотоапарат. Але якось фінансово постійно не виходить.
А тут одного ранку переконалась: якщо руки ростуть із правильного місця, то фоткати добре можна і на звичайний 10-мегапіскельний Кенон.
Ось що вийшло:
 
Читати далі →