Осінні думки

Осінній дощ мелодійно стукотів, місто розквітала парасольками з під яких доносилося вічне буркотіння ат скарги на погану погоду, а за вікном кав’ярні, закутана в коцик, п’ючи обліпиховий чай, і не тому, що пити каву у кав’ярні банально, а тому, що вона безмежно полюбляє саме такий чай, сиділа дівчина пильно дивлячись у вікно.Але про що вона думала так пильно дивлячись?В думала вона не про погоду і, навіть, не про людей, які ішли вулицею, вона поринула у спогади, в той час, коли була милою дівчин...
Читати далі →

Осінні замальовки

Осінь непомітно підкралась до мене. Навшпиньках, так, ніби хотіла налякати та схопити у свої меланхолічні обійми. Перебираючи речі в шафі, я з надією хочу знайти той коричневий, в’язаний светр, який дуже люблю. Але мої старання виявляються марними. Він схований під тонною інших, часом непотрібних речей. Чому не можна поскладати частину, а іншу викинути — думається вголос. Мабуть, тому, що ця справа потребує часу, якого так мало, і так забагато водночас, особливо восени. Взагалі, я люблю цю пору ...
Читати далі →

Лист до Мами

привіт мам, тут наступила осінь, дощить постійно, холод і кругом вода. Але єдине, що зараз  душу зігріває — то фотографія твоя… Мамусь, ти знаєш, я сумую, хочу до тебе в твої обійми… Нас розділяє всього 500 км і 7 годин їзди, о Боже, я би все зараз віддала, аби тебе обійняти...  А пам«ятаєш, коли я приїжджала, лежала в тебе пів дня на колінах і не хотіла відпускати? Звісно ж пам»ятаєш… Мамусь, я знаю, що у тебе серце рветься від того, що я не можу приїхати, я, певно, погана донька, бо не можу п...
Читати далі →

(Помітка розповіді) Метро - натхнення

Звук породжується крізь шум. Крізь незвичні навушники відлунням гудить метро і людські рухи. Мене надихає це. Треба починати з того, що день сьогодні як подвійна експозиція. Колись спали раз на 2 дні? Таке відчуття, ніби ти пам'ятаєш майбутнє і не можеш згадати минуле, чи навпаки; сонцю вже геть мало відведено останніми ранками, та це ж лише початок. Осінні холоди вони такі потужні… Але не в плані сили змерзеня кінцівок та іншого, а в плані впливу. Вся осінь веде до одного- до усвідомлення. І ...
Читати далі →

І де причина тепер?

Не можна просто так взяти і кинути все на осінь. Хіба вона винна, що ти обираєш у жертву її холоди? Невже пора року повинна бути у відповіді за твої таємні сповіді та неочікувані висновки? Хто винен у тому, що людська натура починає думати тоді, як з голови їй зникає брудне бажання, що виникає у ліниву спеку, натомість, тільки температура сягне +5 — приходять холодні та витончені тези. Тіло вже не те тіло, про котре мріє пів світу бажань. Кров не кипить від бажань плоті, все вимирає, клітини сла...
Читати далі →

в. о.

Не можу це зупинити Не можу контролювати Ця осінь така примхлива І лізе мені у вени Твоя голова безмежна І обрій пісень суміжних Мене полонило натхнення І розум твій захопив Сиджу у метро так тихо І люди навколо рухливі Захоплють все атмосферою І навіть не чують того Метро золоті ворота Художнє сприймання дій Ти осінь моя зсутеніла В ній купа червоних мрій...
Читати далі →

Забери мене, осене, з осені в осінь на потязі

забери мене, осене, з осені в осінь на потязі золотаво-червоні замети — візитка цих вуличок де кохається дощ з чорнотою асфальту на протязі там і ненависть сіра, мов кішка вночі. Білих любощів пароплав переплив перешийки і зник десь за обрієм тільки дим-анімацію в tif.і закріплено пам'яттю і бажання втекти в горизонти, та треба — хороброю але Бог обділив, а натомість покрив серце ранами одна гоїться, інша — стікає на діл сукровицею наче мед в молоці, а бронхіти від смогу виснажують при...
Читати далі →

Так осінь до мене прийшла

Ти влітаєш у осені вогкеє плетиво ... Загадковими сонними й в міру терпкими думками. Зогріваєш шаленую душу палючим затишком, Розбираючи світ фрагментарно — шматок за шматком. Там летить непалаючий лист із людської душі, Вона щойно жила, а тепер опадає  багряно. Там стікають думки у канави з міських сторіч — Вони жили колись, а наразі в історію сходять. І пливуть, і пливуть, умиваючи брук зо спеки. Переплетення сонця і власного сонного марення, Невагомість душі та твоє особисте отруєн...
Читати далі →

Осінь

Я грунтуюсь на осені тій, що з-за рогу спливає. Мої очі ще досі зелЕністю дивляться в світ. Там злітає думок безнадійність у душі щасливі, Там ще сиплеться листя по-троху в лимонність снів.  Сіро-бурим дощем опадає на нас там затишок, Вогкий шлях вберігає від певності власного Я. Ми там поруч. І дощ. І найкраща пора в загравах. Сонце зникло, а дощ все ллє та і ллє.  До початку, до казки, що сталась занадто... Так занадто невпевнено, але ігристо забарвлено, У початок того, що нормальн...
Читати далі →

Бездарний час

Бездарний час розтанув над пероном,Він так обманював мене як цей туманКудись летять на південь екскадрономДумки, про наш скуйовджений роман Вже зранку холодніше, хоча промінь,В обід ще мої щоки зігріває,А все тому, що ніби легкий споминТвоя рука плече не накриває Я ще не розумію в чім причина,Що ти мене покинув назавжди,та все таки іду і як мала дитинаЧитаю, змішані з сльозами, молитви Ще більший біль прийде обовя'зково,так як приходять тумани восени/І я ходитиму до тебе знову й зновуЧитати їх і...
Читати далі →