Мені би випхатись із дзеркала на волю, і тому відображенню надати крил, запхатись пальцями в акрил, а на щоках позбутись солі, під легким подихом вітрил… Ми тут згораєм під променем палючим, еталонів, прикладів, взірців, серед дорогих автівок, дешевих папірців, і під поглядом колючим, накрохмалених білих комірців!!! А наші душі вже пахнуть шашликом, запеченим на вогнищі чуток, приправленим корицею пліток, Ми так жалюгідно махаєм кулаком, і падаєм під асфальтовий каток… дУмк...
Читати далі →

кожен вірш
то цвинтар
слів
і я похована
десь
там
під стосами
паперу
безкінечністю
символів
образів
знаків
нерівним
почерком
зв'язані руки
єдиною
буквою
продиктовані
строфи
навіщо?
для кого?

Читати далі →

порцелянова посуда
твоя шкіра
молоко
в вазах квіти
сонце ріже
очі
і ти
рвеш струни
тягнеш час
годуєш
фарбами
папір
мене
пустими
клятвами
за шаром
шар
марніє
календар
зима
розтанула
весна
на...
Читати далі →

А ніч на зло темніш і вітер одяг рве.
Вогонь в грудях кістки пече, дим труїть душу.
І серце темне від вогню, киплячу кров жене.

Гілки, папір, скло і нитки летять з усіх сторін
Дерева навкруги тисячі завмерлих рук.
Сотні речей непотрібних нікому.
Буря перед сходом ...
Читати далі →