Жар-птиця

Птиця Жар літає висоˊко,гніздиться у верховітті ясена;блискавиця за блискавицею –викрешує з мармурових плитдосвітнього небаСонце. Бігли коні по стерні, по стерні,Гей, вороні.Прокидалися півніˊ. Птиця Жар літає висоˊко,засіває поля дзвінкими перлинами;хвилина за хвилиною –заплющується срібне око,золоте ж яснішаєі воскресає. Бігли коні по стерні, по стерні,Гей, червоніˊ.Розсипали іскри вогняні. Птиця Жар літає висоˊко,приносить з Ирію багряну крашанку;жаристим перомкотить яйце – колом –по блакитни...
Читати далі →

Хвороба

Лікувати тебе барбарисовим чаєм,Хворіти з тобов під одним покривалом,Бацилами мінятись дружно навзаєм,Запивати тебе гірким Лазолваном Твою температуру змірЯти долонями,Позбутись її та далеко не зразу,Цілунками в губи від болю над скронямиРозносити в світ цю пекельну заразу Приборкати жар у мурашок на тілі,Цілити печивом і легким дотиком,І рухи мої такі осмілілі …Ти-мій Аспірин укупі з антибіотиком Прийшла від хвороби шалена біда,Біда, яку лікарям не подолати,Кашляти з тобою – ідея проста,Лиш на ...
Читати далі →

Чужі хустинки

Я тут тебе покину, і сяду в свій автобус,Бо вдома мене ждуть чотири аж стіниБо в мене хлопців тих, з якими я знайомлюсь,Не перелічить на пальчиках руки Мені насправді давно немає ділаНа твій, так званий, любовний променадЄдине що – реакція у тілаЛимони в посмішці, я ж чАвлю лимонад Автобус повен, в руках чужа хустинка,Напевно це якогось пасажираСкоріше би, скоріше би зупинкаІ донести ці сльози до квартири Якби мені пятнадцять, може, б написала,вам трошечки сумних віршівТа замість того рвані покр...
Читати далі →

Квартирник. Ілля та Марія Кожухарі, Андрій Лаппа, Марія Сидорак (відео)

У цьому випуску: Марія Сидорак — поетесаАндрій Лаппа — поетМарія та Ілля Кожухар — музиканти....
Читати далі →

Перепродовжити культуру (вибрані твори з книг "Літературне відкриття" і "Поезія некстмодернізму")

АНОНС НЕКСТМОДЕРНІЗМУ Коли зрозумієш, що пазли законів цивілізації, це лише ситуації, технічні ідеї, а не філософська мозаїка ідеалу. І комісії з моральності не сприяють досконалості лише обмеженості. І міра твоєї свободи в довжину ланцюга в руках громади, І вільніший за тебе навіть вуличний волоцюга. І прожити одною дниною, та навіть воскреснути знову людиною, це замало, і просто по-колу. Тоді, починаєш щось робити : Можливо гримати римами, як дверима. Плювати на критику...
Читати далі →

Я хочу просто висіти в тебе на шиї

Я хочу просто висіти в тебе на шиїБез грошей, без їжі, і навіть голодна,Та є речі, що я спинити не в силі,Цю війну я спинити не годна…. Я хочу просто висіти в тебе на шиї,Ось так обіймати позаду,Та є люди, яких я спинити не в силі,Не в силі тебе закривати від граду… Я хочу просто висіти в тебе на шиї,Руками обвивши тебе, мотузками,Та пліток я спинити далеко не в силі,Тих, що звуть жінок боягузками Я ж хочу висіти в тебе на шиї,Обіцяю бути легкою ношею,Обіцяю бути тобі я по силі,Обіцяю бути мовча...
Читати далі →

Простоцвіт

Життєва моя стежка вкрилась квітами, вічноцвітущими у будніх полі-снах. Та десь поміж глибин, та між зенітами, і десь на тропіках чи полюсах мій виднокіл, аж на самому обрію ще тлітиме бажанням висоти: пересікнути мрії екваторію, та течію невдач переплисти. І знати, що мій крок не стане хибним, і відчувати магію ночей, і чути істину у говорінні стихлім, і в людях дійсно бачити людей.  ...
Читати далі →

Солов'їному краю

Земля моя, одвічна твоя сила, одвічна твоя пристрасть з присмаком свободи, яка ж журба тече по твоїх жилах, яка ж печаль бере твої акорди! Країна моя, пристань зазіхання океан, в недузі ти не впадеш на коліна. Зніміть із неї бід усіх капкан, верніть у материнську хату сина! Не бійся, бо ж ми це колись і не по разу, але взяли й пережили. Тримай за хвіст зі згаслого вогню, свою останню іскру, моя Батьківщино! Не бійся, бо у твоїй сивині ще не схоронена козацьких духів сила, три...
Читати далі →

Ненавиджу її

Присвячується чоловіку, що любив любов, чоловіку, якого я не забуду ніколи, чоловіку у якого я хочу попросити пробачення.... Зніміть із неї цю червону сукню, Хоч хтось, замкніть це тіло у кайдани Шмагатиму, і цілуватиму їй ступні, Пораню і залижу пекельні рани Та скільки в неї є тієї жінки? І скільки в ній отого естрогену? Пухкенькі губи і котяча спинка, А я б їй вгризся зубами  в самі  вени…. На чутливій шкірі, залишаючи укуси, Диявола я б виривав з її грудей І на колінах...
Читати далі →