забери мене, осене, з осені в осінь на потязі золотаво-червоні замети — візитка цих вуличок де кохається дощ з чорнотою асфальту на протязі там і ненависть сіра, мов кішка вночі. Білих любощів пароплав переплив перешийки і зник десь за обрієм тільки дим-анімацію в tif.і закріплено пам'яттю і бажання втекти в горизонти, та треба — хороброю але Бог обділив, а натомість покрив серце ранами одна гоїться, інша — стікає на діл сукровицею наче мед в молоці, а бронхіти від смогу виснажують при...
Читати далі →

Обережно так рухаєш хвилини. Вони стікають із тебе — ті краплини пусті. Повільна муркотлива темрява стиха спадає на плечі, полегкий сум огортає твої білі дні. «Маршрутний потяг». Людино. Знайоме лице. Ти ж пізнаєш його серед тисячі літер. Воно твоє — не моє. Ти у ньому одна. Забудь старезне, щемливе. Пустися у путь.  Згадала вірш про білети, про сум і про те як що минуло, як виром змиває минуле.  " Потяг." Їхати й втрачати все, що маєш. Ось квиток, ось і ваш шанс- Нове Життя. ...
Читати далі →

Все було б нічого, якби не казуси, що з нами трапляються в дорозі. Славнозвісний потяг 117 Київ-Чернівці „Буковина”. Я не поспішаючи, вчасно забігаю до свого вагону. Все! До від’їзду готовий. Сусідка у потязі попросила з нею помінятися полицями. На це я привітно відповів схвальним...
Читати далі →

Нарешті в руках тримаю «National Geographic Україна». Перший журнал світового авторитету і пієтету, який лишень видали українською мовою для нашої країни. Поява журналу особисто для мене чимось неймовірним не стала, проте захоплення самим брендом «National Geographic» змус...
Читати далі →

Уперше зіткнулася з проблемою вітсутності залізничних квитків. Запросили мене на тренінг для журналістів під назвою «Футбол – мова порозуміння. Ксенофобія – поза грою!», який відбудеться у Києві 21 квітня. Страшенно хотіла поїхати, адже двічі подавалась на цей семінар і н...
Читати далі →