Вірш про залізну праску

Ти із кишені дістаєш залізну праску.
Під променем нагрієш і так мило,
даруєш мені знову мою казку,
і прасуєш мої зім'яті крила.

Це не метелики, це хвилі,
закохано цілують мій живіт.
Я йду на кілометри, йду на милі,
і кличу ейфорію у політ.

Читати далі →