Найбільші падіння крокують за руку, Найперші Victories  із ними Ідуть. Ти бачиш цей біль? І проходиш поруч, Бо хто, як не ти, розфарбує його? Виносить падіння тебе на шпилі, Виносить на схил твоїх дивних мрій. Ти бачиш ці очі? Це світу видіння. А руки тонкі ці? Тут ліній було... Спустилось на пальці це нОве зусилля, Дилема нова. Побудуй тут мажор! Бо хто ж, як не ти це уміло стер би? Бо хто ж, як не ти, не збудує мінор? Тут має лунати дощів примарність, Та замість — кидАється ...
Читати далі →

Я хотіла написати тобі вірша. Ну, знаєш, щоб із римами, красивими викрутами. Але, чорт, ти мене не надихаєш. Мені простіше було присвятити вірша безіменному стовпу посеред вулиці, а не тобі. Розламувало на частини почуття провини. В нас не було нічого спільного, крім наших зустрічей.Твої очі такі темні-темні. Глибокі. Господи, я ніколи не бачила таких очей. Я заплутувалася в них, і коли віями торкався щоки — атомний вибух розносився по венах, труїв мене і тебе. І гірко ставало після того. Як піс...
Читати далі →