Сумочка

В полутемных недрах редакции часто растерянно бродят чужие люди: краснеющие от ярости герои публикаций, городские сумасшедшие, деловые ребята с хулиганской улыбочкой и хулиганскими предложениями, пенсионеры, которым не с кем поговорить, соседи, которые пытаются спасти кошку с дерева. На них мало кто обращает внимание. Пусть бродят. В конце-концов найдут того, кто им нужен.Как-то в этих недрах появился известный в городе вечно воодушевленный, хоть и седой прожектер. За ним шел пожилой человек с р...
Читати далі →

Блакитні дахи

***** Літо колись та закінчується. Як вибрана найстигліша диня, як сонячний між дощами день, як усе. Поліні боязко загадувати, яким стане початок осені, бо то будуть зміни. Мама знову поїде на море, і точно сваритиметься з «майже татом», як повернеться. Вони голосно з’ясовуватимуть стосунки, може навіть він піде собі, а потім мама кілька тижнів ходитиме сердита і за все сваритиме. А потім буде якийсь інший дядько, до якого знову звикати. Так чомусь кожної осені – чому саме осені, — Поліна зр...
Читати далі →

Дверь в плюще

Эту дверь довольно часто снимают городские фотографы. Странная такая дверь в серой стене, плотно покрытой плющом. Если смотреть на фото, выходит просто дверь в зарослях плюща… Такой себе переход. На самом деле это просто калитка, ведущая во двор. Но двора почти не видно. А вот виден плющ, дверь, и толстая серая стена.В детстве я жил неподалеку. И это одна из дверей, к которой у меня было отношение. Вообще в детстве ко всему есть отношение. И каждый дом, каждая дверь, и каждое дерево, как-то стра...
Читати далі →

Среди парашютистов. П(р)одвинутые рассказы

Так случилось, что я живу среди парашютистов. Мужчины каждый день тренируются в странных устройствах, чтоб подготовить себя к полету. Ловко и смело кружатся в них, в самых разнообразных направлениях. Аж дух захватывает. Женщины поют песни на долгих закатах и складывают парашюты, медленно и аккуратно, как могут только женщины, трогая пальцами шелк судьбы, разминая каждую   складку, прощупывая нет ли чего подозрительного. Здесь проводят свободное время, лежа в траве, выглядывая чужой прыжок. Разгл...
Читати далі →

Я хочу. Щоденник егоїстки.

Я не вернусь Так говорил когда то И туман Глотал мои слова И превращал их в воду Я все отдам За продолжение пути Оставлю позади Свою беспечную свободу Чому я себе не відпускаю?Чому нас щось ще зв’язує?Чому я продовжую думати  про це?Можливо,  це твої книги, що бережно припали пилом на полиці? Я так хочу відкрити їх, здути пилюку і поглинути в читання. Маючи все для щастя, тримаючи бережно цю синичку в руках, мене не перестає всередині бити батогом почуття…провини?Стільки не потрібних слі...
Читати далі →

Смерть медузи (уривок 1)

І Передкнига ***І заспівали на вулиці перехожі. Це були протяглі уривки старих григоріанських гімнів, хтось вклинювався з якогось дива у звуки натовпу словами з романсів. Це би виглядало і чулося дуже несвоєчасно і відразливо для розніженого класикою вуха, але тут контингент був не такий, цих не хвилювало нічого. Спів розносився околицями, підлітав вище будинків, перестрибував людям через голови шаленою хвилею і падав на тротуар знесиленими рештками зредукованих і розтрачених звуків.-           ...
Читати далі →

Паша Ангеліна курить нервово

(Цей текст написала три роки тому. Тоді планувала його в антологію, концепцію і структуру якої розробила, і вже навіть вдалося домовитися з кількома письменниками щодо участі у тому проекті. Він мав присвячуватися винятковій людині. На жаль, якось не склалося тоді. Та мені віриться, що повернення до нього ще має бути. А цей текст для мене важливий, та хотілося б ще знати, як сприймається він читачами. Тому буду вдячна за відгуки).Цьоця Орися була трактористкою. Цьоця… Та ніхто так до неї не звер...
Читати далі →

Могло статися якесь кохання

Тобою запросто можна було милуватися більше ніж мною. В школі ми з тобою були продуктами далеко не першої необхідності. Ніхто на нас не кидався. Хоч і не були знайомі до цього третього курсу, але спільне невострєбуване минуле давало кілька тем для розмов. Бути популярним серед  дівчат, дивувати їх, бути таким собі Казановою, просто бути для них. Чи не того самого хотілося і мені?.. ну звісно серед хлопців. Подейкували, що ми ідеальна пара. Але, на жаль ініціатором наших відносин були не ми. А ті...
Читати далі →

Кіровоградський «Степ» і письменник Василь Бондар

Сьогодні, 8-го квітня, у Кіровограді відбулося чергове засідання літературного об’єднання «Степ». На засіданні невеликий майстер-клас для прозаїків провів Василь Васильович Бондар – прозаїк, голова обласної організації НСПУ.Василь Васильович у преамбулі розповів про важливість словникового запасу для письменника, адже Слово – це матеріал, Слово – це знаряддя письменника, і тому письменник має володіти Словом у досконалості. А ще краще, щоб Слово володіло письменником.Василь Бондар розповів як са...
Читати далі →

Любовна байка

Я тебе згадую лише тоді, коли в навушниках чи десь поблизу грають куплети Ескамільйо з Кармен. Така дивина, бо ти не маєш нічого спільного із Жоржем Бізе. Навіть більше, я сумніваюся, що ти знаєш точне визначення Опери. Ну крім того, що вочевидь це твій улюблений браузер. Комп'ютерно-ігровий хлопчик. Єдиний чоловік, який мені не дістався, і мабуть, саме тому так зачепив. Навіть плакалося трошки.Спочатку ти називав мене дурнуватою, а потім навіть купив шоколадку. І я продалася за шоколадку. Мілка...
Читати далі →