Палац утраченої слави (містична новела)

— Що ти бачиш перед собою? – несподівано десь ізбоку пролунав незнайомий чоловічий тембр. Масний такий, хоч бери й масти на хліб. — Натовп, — якось автоматично відповів я.***Я маю звичку кожного ранку пити каву перед тим, як зануритись у рутину повсякденної роботи. «І що в цьому особливого?» Дійсно, мільйони людей зранку смакують чорний, гіркувато-густий напій, завезений до нас із далекої старовинної Ефіопії за посередництвом Османів. Запарювання кип’ятком меленого коричневого порошку для багать...
Читати далі →

Програма "Квартирник" № 4 (відео)

Програма «Квартирник» № 4 Олена Горобець та Оля Ткаченко Музика: Поль Іщук (Кирило Поліщук) Програма виходить щовівторка о 20:00 на кіровоградському телеканалі TTV Також нові випуски можна знаходити на каналі ютуб телеканалу TTV ...
Читати далі →

Прощення

Я хотіла написати тобі вірша. Ну, знаєш, щоб із римами, красивими викрутами. Але, чорт, ти мене не надихаєш. Мені простіше було присвятити вірша безіменному стовпу посеред вулиці, а не тобі. Розламувало на частини почуття провини. В нас не було нічого спільного, крім наших зустрічей.Твої очі такі темні-темні. Глибокі. Господи, я ніколи не бачила таких очей. Я заплутувалася в них, і коли віями торкався щоки — атомний вибух розносився по венах, труїв мене і тебе. І гірко ставало після того. Як піс...
Читати далі →

240º за Фаренгейтом

Найперше, що впадало у вічі – це неправдоподібність. Правильніше сказати – нереальність того, що я побачив.Це був білий день… року Божого. Якось особливо світило сонце з неба, пропалюючи ультрафіолетом діри в атмосфері та шкірі. Озвірілий від спеки фонтан розбризкував обабіч себе дрібні бризки, як і належить фонтанові...І все.Все.Я стояв сам посеред площі, а наді мною нависала густа й липка товща водяних випарів у вигляді недосмаженого повітря, такого собі напівсирого біфштекса з кров’ю.Надворі,...
Читати далі →

Я Грушевського бачив

Ця історійка сталася у часи, коли дива вже вийшли з моди, а тільки відголоски їхні довгими шлейфами сунули позаду людей, наче плітки. Чому історійка? Та тому, що, як і багато великих і незвичних трагедій, вона б заслуговувала уваги, та не цього разу і не в такий час. Пізніше ви мене зрозумієте. Я не настільки втаємничуюсь, як може здатися на третій погляд. А, може, і не зрозумієте… Але то не так важливо як те, про що я вам оповім. Я йшов парковою алейкою і розмірковував. Перебирав у свідомості...
Читати далі →

Ми - ті, що без пальців....

Мокати пальці в червоне вино,Нам не дано…Я б сховала тебе за пазухою,Не у Бога, але все одноВід того не менше тепло.Ми будемо з тобою одним піаніно,Незмінно,Ти білий, я побуду чорною,Як гадюка кусюча проворною,Вона повзає по твоїх клавішах….Хвостом переверта старі ноти,І нові висоти.Йде до тебе за пазуху….Чому ти настільки наляканий,Говориш до мене лиш знаками,Хотів би вхопити бокал….Та в нас розум як в неандертальців,Ми ті, що без пальців…І нам не дано…....
Читати далі →

З великим букетом

«Лихі дев’яності» — для мене то фраза більше, аніж відносна. Звісно, то був для мене особливий період – це коли кіт старший за мене, це коли перші основи макіяжу – зеленка на коліна, а написати цілу сторінку прописом без підступної чорнильної клякси – подвиг. Перемальовувати мультик – заняття номер один, якщо таки пішов дощ, і в м’яча не можна. А ще цікаво би перевірити що там цікавого  мами в бібліотеці – головне нічого не перекинути і не завалити он той нерозібраний стос книжок. А ще … це коли...
Читати далі →

Чорні сливки

  -  Та прийде він. Це чорне  крісло не вміє чекати просто так. Старий і дивакуватий майстер твердо переконував, що меблі в його кімнаті дуже особливі. І не тільки тому, що їм по сто з гаком років. Я вирішила погортати книгу – аби не підтримувати бесіди, в якій хотілося як не перепитувати, то перечити: чого це саме в нього крісла даремно не чекають, а  дзеркало показує душу замість просто обличчя. А дід цей впертий, тому краще перевести погляд на темно-зелену палітурку і тиснені букви. -        ...
Читати далі →

Дошедшие утешения

Самый странный из моих рассказов, но и самый любимый (мною). Не печатал. Писал для терпеливых, и для себя. Для себя, и для терпеливых. Любимый, потому что все попытки прыгнуть выше головы запоминаются навсегда. Посвящается....***  Он был первооткрыватель чувств.Пробовал их на вкус, смешивал как микстуру, придумывал новые и знал много таких рецептов.  Такой уж странный у него был дар. Нужный, может быть, только ему самому. А может и не только ему. Он вылавливал чувства из воздуха, из пустоты, пр...
Читати далі →

Геометрія душ

Будь-яке співпадіння з реальними людьми випадкове. Ти казав мені, що я тебе не люблю, бо я ніколи не могла зрозуміти, які в тебе очі. Для мене це завжди буде загадкою. Ось і зараз не пригадую. Світлі. Блакитно-сірі? Зелені. Ти казав мені, що забув, скільки цукру покласти мені в чай. Це було саме тоді, коли ти мене вже не любив.Ти такий самостійний, та дозволяв мені дбати про себе. Твій погляд завжди суворий і різкий, навіть коли ти смієшся. Ти казав мені, що ти холодний і черствий, та я знаю,...
Читати далі →