Небопрагнення

  Серед буковинських досягнень, як то: видатних співаків та композиторів, німецькомовних поетів, полікультурності, архітектури тощо, якось не дуже рекламують досягнення технічні. Вони колись були. Тепер їх немає. Тому, очевидно, спогади про них якось поза увагою. Адже паралелі виходять досить сумними. А подекуди нищівними.  Ця сторінка спогадів присвячується тому непересічному факту, що один з перших польотів на дельтаплані без допомоги буксиру у СРСР вдався саме чернівецьким ентузіастам. Офіцій...
Читати далі →

Скарби у підвалі

У 1986 році працівники бібліотеки Чернівецького (тоді державного) університету добралися до власних підвалів)) Я грішним ділом думав, що радянська влада була страшенно забюрократизованою і все було на обліку. Виявляється, частина фондів університетської бібліотеки (як відомо, однієї з найбагатших в Україні, після столичної та Львівської (з фондом близько 2 мільйонів пр.)) були не тільки не каталогізовані, але навіть не інвентаризовані, а лежали мотлохом у підвалі. Тобто, напередодні Перебудови ч...
Читати далі →

Волосся впало разом із листям. Чому не знайшли отруту

Восени чернівецькі журналісти повертаються до неймовірної таємниці чернівецького отруєння дітей, яке супроводжувалося облисінням (1988 рік). Вчора, наприклад, інформаційні сайти «Букінфо» та «Букньюс» надрукували статтю Світлани Ісаченко, а на початку жовтня про це була програма Оксани Танащик в кількох частинах. Я ніколи не торкався цієї теми. Але це настільки загадково. Це спокуса. Це загадка набагато більша і суттєвіша, аніж здається. Хоча б тим дивовижним фактом, що масове отруєння талієм чи...
Читати далі →

У покинутой церкви

Дуже старий мій вірш. Ще радянський. Тоді церкви любили використовувавти під склади, або ще щось господарське, або музеї. Тим не менш вони навіювали зовсім негосподарські думки. Проходит дождь И мокрые ступени Дождем омыты. Я стою укрытый. У входа в церковь Выщербленный ангел Так стар, что кажется Века померкли Пытаясь выкрошить И сгладить этот камень И глядя на него, вдруг понимаю, Здесь место, где все время ожидали, Что все пройдет и люди по брусчатке Отправятся, сменивши ожид...
Читати далі →

Тарновецький. Скарб повсякденності (і фото в Чернівцях радянського періоду)

Дуже часто говорять про свободу слова, але не так вже часто про свободу погляду. А ця свобода, подекуди, більш суттєва. В’ячеслав Тарновецький, фотомитець з Чернівців (1945-2002), розвинув у собі цю свободу в сприятливі радянські часи. Саме сприятливі. Тому що певне занудство і одномірність то...
Читати далі →