Так осінь до мене прийшла
Ти влітаєш у осені вогкеє плетиво ...
Загадковими сонними й в міру терпкими думками.
Зогріваєш шаленую душу палючим затишком,
Розбираючи світ фрагментарно — шматок за шматком.
Там летить непалаючий лист із людської душі,
Вона щойно жила, а тепер опадає багряно.
Там стікають думки у канави з міських сторіч —
Вони жили колись, а наразі в історію сходять.
І пливуть, і пливуть, умиваючи брук зо спеки.
Переплетення сонця і власного сонного марення,
Невагомість душі та твоє особисте отруєн...
Читати далі →
Читати далі →