Вишиті венами, немов червоно-чорними нитками,Загартовані сталевим серцем гострої голки,Ми живемо спробами, а не «попитками»І столиця в нас Київ, а не хмарочоси Нью Йорку Ми гербом єдиним як мечем грізним пронизані, У лівій нагрудній сердечній кишені,Літописи наші тисячолітттям не списаніМи наше повітря набираєм в легені… Ми ще не зовсім уміємо цінувати свободу,Ми ще не зовсім точно наносим удари,Тим, хто баламутить на Дніпрі чисту воду,Тим хто рве українські сорочкИ й шаровари. Та ми пришиті, до...
Читати далі →

Найкращий час для творчості — це ніч, Де все поснуло і лиш серце говорить. Коли не заважає крик сторонніх дум, І можна сказати все, що спаде на ум. Тоді немає осуду навколо, Ніхто не скаже: «Не роби так ніколи». Не налаштує на провал, Чи мрію не спустить у підвал. Вночі коли усі поснули, Щось штурхається у грудях. Може то муза, а може то шал, Але точно не ваш крутий нрав. Вночі, навіть у пітьмі, Стають прозоріші думки. Які на сонці ніби вигорають, Чи то очі чиїсь дірки в них...
Читати далі →

А якщо все полишити, І надію свою залишити? Якщо біль забути, і когось у мить схаменути?Якщо все у житті можливо, І Бог не полишить наші мрії... Якщо тверда впертість, То віра у нашу безкінечність.А може це всього лиш хвилина? І завтра збудеться моя мрія. Щастя на мить сколихнеться, І вітер надії увірветься в серце.Можливо це лиш час тривожний, І за ним пливуть години непорожні. В них повно світлої любові, яка подолала ніч у повні.Вже завтра збудуться мрії, Вже завтра прокинуться на...
Читати далі →

У натхнення так багато різних джерел. Інколи досить одного звука, щоб в голові зринули якісь рядочки, а що вже казати про образи, які ніби промовляють до тебе. Одного разу на очі мені потрапили світлини Руслана Трача з його проекту «Инчий світ». Фотографії пройняті містичністю, загадковістю, так багато різних образів можна змалювати. І ось з цих фотргафій народилися ось такі рядочки.      Замріяна, а може застигла Дівчина у час дощу. ЇЇ мрія нестримна Не полишена у годину лиху.Замріяна...
Читати далі →

Кидай, кидай, кидай мене! Забудь мене, як примару. Давай залишай мене, можливо це всього лиш хмара.Нужбо закрий вікно, щоб вітер чари не розвіяв. Давай скажи прощай, усім спільним надіям.Чого ж бо, чого ж бо ти мовчиш, Що вимовити не можеш? А можливо ти кричиш, Лиш крик твій глушить сором...Ну чого, чого тоді Не пробуєш усе змінити... Давай скажи що це все Лиш ілюзія одної планети....
Читати далі →

Опаде листя, зів’януть квіти та на її подвір’ї вже й не чути онучат. Куди свою печаль старенькій жінці діти? І де усмІшок їхніх рідний аромат? Для кого засвіт сонця для чаю рвати м’яту, для кого щебетати усі свої пісні? Для кого на ніч ліжко квіткове застеляти? Як зупинити час до ніжної весни? Для кого випікати ті булочки вишневі? Для кого майструвати невдалі літачки? Таке багатство мати усі ці дні серпневі- в руках своїх тримати дрібненькі кулачки... Вона не впустить миті і не...
Читати далі →

Любов це сила і крик душі Любов це те що живе у тобі. Вона виростає з кожним днем І проживає пригоди нові. Вона може пожити у весні,  Коли все квітне і немає біди. Не забуває завітати у літо Щоб тільки ти і вона на всім світі. В осінь заходе квапливо Там пожинає плоди щасливі. Ну а в зимі старається лиш відпочивати Щоб дарунки її ви вміли цінувати. Тож насолоджуйтеся всіма барвами любові Не шукайте для себе нічого іного  Пам’ятайте назавжди, що любов - це та сила, В яку треба вірит...
Читати далі →

Заламує дощ барабанні перепонки,І чайник нервово свистить на плиті,Знімай з себе все… і галстук і запонки,Дай притиснутись до твоєї душі Чекають тебе мої ажурні квіти,Що спокусливо сплять на високих грудях,Під ними твердіють темні магніти,Що стікають сиропом по твоїх устах Сьогодні вдома й у серці немає нікого,Сьогодні закриваю двері для совісті,для мене немає нічого святого,сумнішої направду не знАйдеться повісті Злітають прикраси в перемішку з вином,Ти мій у пекло горящий білетСплітаюсь з тобо...
Читати далі →

Лікувати тебе барбарисовим чаєм,Хворіти з тобов під одним покривалом,Бацилами мінятись дружно навзаєм,Запивати тебе гірким Лазолваном Твою температуру змірЯти долонями,Позбутись її та далеко не зразу,Цілунками в губи від болю над скронямиРозносити в світ цю пекельну заразу Приборкати жар у мурашок на тілі,Цілити печивом і легким дотиком,І рухи мої такі осмілілі …Ти-мій Аспірин укупі з антибіотиком Прийшла від хвороби шалена біда,Біда, яку лікарям не подолати,Кашляти з тобою – ідея проста,Лиш на ...
Читати далі →

Я тут тебе покину, і сяду в свій автобус,Бо вдома мене ждуть чотири аж стіниБо в мене хлопців тих, з якими я знайомлюсь,Не перелічить на пальчиках руки Мені насправді давно немає ділаНа твій, так званий, любовний променадЄдине що – реакція у тілаЛимони в посмішці, я ж чАвлю лимонад Автобус повен, в руках чужа хустинка,Напевно це якогось пасажираСкоріше би, скоріше би зупинкаІ донести ці сльози до квартири Якби мені пятнадцять, може, б написала,вам трошечки сумних віршівТа замість того рвані покр...
Читати далі →