Ненавиджу її

Присвячується чоловіку, що любив любов, чоловіку, якого я не забуду ніколи, чоловіку у якого я хочу попросити пробачення.... Зніміть із неї цю червону сукню, Хоч хтось, замкніть це тіло у кайдани Шмагатиму, і цілуватиму їй ступні, Пораню і залижу пекельні рани Та скільки в неї є тієї жінки? І скільки в ній отого естрогену? Пухкенькі губи і котяча спинка, А я б їй вгризся зубами  в самі  вени…. На чутливій шкірі, залишаючи укуси, Диявола я б виривав з її грудей І на колінах...
Читати далі →

Перший подарунок матері - життя

Я пишу ці відвертості саме тому, бо знаю, що ти їх прочитаєш. Мені було лише три роки, як я почала жити без тебе. Зовсім крихітна та безпорадна я чекала, коли ти повернешся з магазину чи гостей, але ти так і не прийшла. Я пам’ятаю, як ти збирала свої речі, як бабуся взяла мене за руку і повела грати на вулицю з дітьми, а коли я зайшла до будинку, тебе вже не було в ньому. Кожного дня я виглядала тебе, чекала, що ти от-от прийдеш, обіймеш, скажеш, що занадто довго затрималась у подруги, але ти...
Читати далі →

Любовна байка

Я тебе згадую лише тоді, коли в навушниках чи десь поблизу грають куплети Ескамільйо з Кармен. Така дивина, бо ти не маєш нічого спільного із Жоржем Бізе. Навіть більше, я сумніваюся, що ти знаєш точне визначення Опери. Ну крім того, що вочевидь це твій улюблений браузер. Комп'ютерно-ігровий хлопчик. Єдиний чоловік, який мені не дістався, і мабуть, саме тому так зачепив. Навіть плакалося трошки.Спочатку ти називав мене дурнуватою, а потім навіть купив шоколадку. І я продалася за шоколадку. Мілка...
Читати далі →

Викладачеві ;)

Якось ти прийшов мене навчати, І червоніли й так рум’яні щоки, Я ще не вміла так тоді кохати, Мій перший курс, моїх сімнадцять років   Стрибала як коза по коридорах, Для організму був зненацька стрес, Коли я «вся такая» на підборах, Зі сходів падала, побачивши тебе   Допоки хлопці з курсу розбивались, Аби розгадати в чому мій секрет, Ти не повіриш – я тоді навчалась!!! Щоправда вчила тільки твій предмет….)))   Такий дорослий в своЇх двадцять чотири, Здавався мені мудрим і розумни...
Читати далі →

Українському солдату

Я вірю у тебе, і вірити буду!Можливо сильніше ніж вірю у Бога…Твій подвиг повір не забуду,Єдиний твій шлях — перемога.І подих гарячий у люті морозиРозтопить зневіру та змусить ожити,Які би погані не були прогнози,Любов допоможе цю ніч пережити.Поруч з тобою лише небайдужі,Всі ті, хто готовий в вогонь і у водуЗа тебе, за мене й за нашу державу,Кращі сини народу…!...
Читати далі →

Дощ

Дрібні холодні краплі дощу безсердечно капали на металеве підвіконня, відбиваючись від нього у всі боки. Сіре небо ніяк не могло розпогодитися і пролити на землю хоч промінь сонця. Скло вкрили каплі, в яких відблискували вогні нічного міста, манливо зачаровуючи. Її погляд уважно слідкував за переливами світла, а думки наповнювалися зловіщим мовчанням.

Кохання між ними розвивалося занадто швидко, щоб осягнути його розумом. Вона усвідомлювала, що той неймовірний запал любові, який виник між ними, немов грім серед ясного неба, не віщує нічого доброго, бо з таких швидких зв’язків навряд чи може виникнути щось довготривале та вартісне. Силу, з якою їх тягнуло один до одного, можна було порівняти тільки із земним тяжінням, яке не давало їм злетіти над усіма буденними переживаннями та суперечностями. Її заполонило це почуття, заплутало у свої сіті і не відпускало. Тому вона не могла, не хотіла зупиняти цей вир емоцій та чуттєвих переживань. 

Та раціо в її думках постійно підказувало, що вона повинна зупинитися, перервати цей гріховний зв'язок… Він мав родину: красиву ділову жінку та маленьку донечку, які не заслуговували на страждання та переживання, викликані болісними сварками. Давно відоме правило про неможливість побудови власного щастя на нещасті інших в котрий раз торувало їй доріжку, правильний і, напевно, єдиний шлях на зустріч світлу. 

Вона відчувала на собі його ніжний погляд – він щойно зайшов до кімнати – скільки всього можна було в ньому прочитати: і радість, і світло, і мрійливу віру у найкраще. Вона давно перестала вірити у щасливий кінець, ще тоді, коли вперше зрозуміла, що все-одно не пам’ятатиме його. Він знав про це, але така «маленька» перепона була нічим порівняно з його почуттями. Він був готовий на все заради одного її ясного погляду… 
Читати далі →

Кава

Моє життя протЯгне ароматом кави від кождих светрів і від кождих мрій. То ніжність у чашкАх, гарячий вирій Любов  то безпричинна — спокій в ній. Мої думки розчинні й небагаті, А серце диха досі копіями дій. і ніжність ся як образи в кімнаті, Коли на місто опускає стиха тінь....
Читати далі →

Пройди крізь мене

Пройди крізь мене проливним дощем, і димом тим, коли згорає листя, побудь для мене добрим казкарем, чорнилом чорним на папері чистім. Придумуй, вигадай, а хочеш-набреши!! Яка різниця? Якщо я щаслива..... Та правду лиш  казати не спіши, пройди, пройди як  та осіння злива... Пройди крізь мене пам'яттю навік, життя початком під моїм серденьком, здоров'я дай для немічних калік — зійди в пустелі пагоном маленьким... Пройди веселкою, що п'є з бездонних рік в ту мить, як розцвітає в...
Читати далі →

Лист до батьків, до коханого, до друга. До найрідніших людей

Минулось літо. Сьогодні 22-е, але за вікном вже почався період відмирання. Ми всі живемо за періодами, за певним відліком, і всі відмирають, як рослинки, у котрих закінчився час до життя. Кожному свій, звичайно… але відміряло це створіння всім без винятку. Це створіння не має обличчя – воно має відчуття, котре розносить всіма усюдами, скрізь. Єдине що – не всі правильно трактують передчуття смерті. І справа тут не у чийсь окремій смерті, бо помирають всі – справа у інших. За «Інших» якраз і бо...
Читати далі →

Це коли слова не в'яжуться у гарні звуки

У мене ідеальний був, як на людину. У мене ідеальний був. Прекрасний та не хитрий чоловік. У мене була правда — тільки схибила на основному кроці. У мене була щирість та неземна душа. У мене він все ж був. Коханий. Того, кого любила більше всіх. У мене був… І в мене у середині тонув щодень, лиш гинув — так тонув… У мене був. Таке лиш раз в житті буває. Хто вже раз покохав — вже геть не запалає. Хто раз відчув — коли віддати все готовий У того в серці не туман, а скоро буде попіл! У ме...
Читати далі →