Три дні валялася в ліжку з гарячкою 39 якоюсь напівпритомною колодою. Без видимих причин. Просто так. Чомусь. Снилось-марилось якесь жахіття, хтось до мене приходив, повна хата людей, пташки і лилики. На третій день прокинулась і зрозуміла, що можна жити. Щось змінилося. Наче діру всередині хтось зашив. І настала повнота. Ота повнота нелогічного внутрішнього спокою будь де і будь в чому.  За кілька днів випадок привів мене в Шешори. Місце апогею щастя мого 3-5 річного дитинства. Водограй і Сонц...
Читати далі →

  ***  Он был первооткрыватель чувств.Пробовал их на вкус, смешивал как микстуру, придумывал новые и знал много таких рецептов.  Такой уж странный у него был дар. Нужный, может быть, только ему самому. А может и не только ему. Он вылавливал чувства из воздуха, из пустоты, притягивал, впитывал. Иногда  он не вылавливал, а творил их.  Каждый копит что-то свое. Жизнь его, знал он, будет слишком коротка, чтоб копить что-то существенное. Поэтому он копил самое легкое, самое неосязаемое — чувства. ...
Читати далі →

Сірість дня зранку відбила бажання щось робити. Але життя є життя — домашні справи ніхто не відміняв. Дзвінок друга — А знаєш, ми дружили з ним, ходили в наряд, курили, ділилися радощами і сумним… а зараз він «груз 200»… в нього залишилась дружина і дитинка, а ще в одного аж четверо… Їдемо проводжати в останню путь… Зізвонимось взавтра. Ви там тримайтесь. — І ти тримайся друже, ми з тобою… — вирвалось від мене у мережу мобільних гудків. Ненависть до новинної стрічки, особисті трабли, телефонн...
Читати далі →

Не плачте мамо бо я мушу Від війни Вас захистити Віддам своє тіло й душу Щоб Росію зупинити Проводжала сина мати Воювати у далекий Крим Зажурилися Карпати А у небі було чутно грім Годувала і ростила Недоспала довгі ночі А тепер на смерть пустила Свої виплакавши очі На дорогу хрестик дала Щоби від біди його беріг Щоби лиха доля обминала І живим вернувся на поріг Біля Тячівського військкомата Обняла востаннє сина  Дали в руки автомата  І солдат повезла машина  З того ...
Читати далі →

Андрію Круглашову (http://a-kruglashov.vkursi.com/6860.html#comment26374) Михайло Шугай, (референт підрайонного СБ ОУН) загинув в 1945 році. Криївка була велика, на 50 чоловік. Викопана на березі струмка, що не замерзає. З моста слід було стрибнути в воду, пройти по воді метрів 500-600 вгору, відвалити корч верби. То був вхід у криївку. «Здав» їх рідний дядько Михайла. В криївці було близько 30 людей, в тому числі і батько Михайла. Та в основному це були хлопці, що ховалися від армії, не бул...
Читати далі →

Только что прочитала возглас неизвестного в сети «Чому ця падла ще не заарештована???» После моря пролитой крови такой вопрос логичен. И действительно, почему столько кричали про Гаагский трибунал для Януковича и так спокойно дали ему уйти? Может, надеются, что с ним что-нибудь случится, пока он будет метаться как волк, обложенный красными флажками? Подозреваю, ему будет что сказать на допросах и о нынешних оппозиционерах, освистанных Майданом. Его смерть была бы выгодна многим как внутри стр...
Читати далі →

Без кулі в потилицю (?). [стаття була написана ще до феноменальної заяви Арсенія Яценюка про «Кулю лоб, так кулю в лоб»]            Монахині-паломниці з Польщі передали тим, хто перебуває на Майдані в Києві, руками зроблені хрестики з цупких ниток. Один перепав і мені. Я довго дивилася на прекрасний виріб і думала, що це так дико, коли люди з чужих країн переймаються серцем за тебе невідомого їм, бажаючи сил і терпіння, а «рідні» брати мочать тебе по голові і переконані, що треба повернутися д...
Читати далі →

Не плач, можливо, це ще не востаннє, Ти бачиш погляд милий, говіркий, Руде волосся, ніби сонце раннє, І присмак уст солодко-гіркий… Можливо, завтра в паралельнім світі, Нам стане післязавтра й назавжди, І наші спільні одинокі миті, Розтягнуться в години і роки. В житті твоїм я пасажир ранковий, Без мене вечір тихо розіп’єш, В маршрутці сусід твій випадковий, Якому за проїзд передаєш… Можливо, ти візьмеш за руку, Не боячись, що мовить пересуд, І на хвилину, лиш одну розлуку О...
Читати далі →

Коли мені було 12-14 років я розводила і продавала акваріумних рибок. Були гупіки, мечоносці та даніо реріо. Гупіки і мечоносці – живородящі, тобто такі, що народжують зразу мальків. Даніо – відкладають ікру. Так от, прийшов мужчина років під 50, назвався селекціонером. В свої роки я сел...
Читати далі →

Фото Володимира Гуцула   Тварини на вулицях Чернівців помирають по-різному: від старості, під колесами автомобілів або через людську жорстокість... І їхні тіла інколи днями, тижнями, а то й місяцями лежать вздовж доріг, у траві чи під кущами. У Чернівцях виловом і знищенням бездомних собак ...
Читати далі →