а люди дихають в потилицю і кашляють собі у руки і сніг паде на голови, за коміри, під капці перелицьована зима гряде, з кишені дістає «Прилуки» і в чат — лише з мобільного без комплексу кастраціїа небо вурдиться і хилиться, і пришивається сніжинками до горизонтів, зліплених так наспіх, так бездумно як виявилось — грудень дхатовий, зима не може бути жінкою тому і палить, наче швець, на парапетних трубахідуть містяни, кожен — правильно, вагітна черепна — проблема і сил немає думати, що дес...
Читати далі →

вышел месяц из тумана вынул ножик из кармана (усна народна творчість)  нині місяць блідий — самота-а-а-а чорне тло без зірок виглядає якось не так, як завжди фасцинована я саме та ти дивися, руками лише не торкай, щоби не залишити слідимісяць — вбивця, різник почуттів єдина молочна ріка і та потекла не в той бік, не в той дім, not this ocean ти є тут, бо отак ти хотів ну куди тепер спрямувати човен, щоб не налетіти на скелі у шторм?нині місяць блідий — одинак скажи, ну скажи, нарешті, ...
Читати далі →

Залиште мені мене,Залишіть мені хоч трохи,Дріб’язком в моїм портмоне,Легким пледом на мої ноги. Не розбирайте мене на плітки,Не труїть свої душі гнівом,Бо і в мені ростуть квітки,Як бриндушки навесні під снігом Не судіть і не заздріть мені,Бо моїх не носили капців,І на колінах з Ним на самоті,У молитві не ламали пальців Не стояли зі мнов на краю,Солоні щоки не обпікало вітром,І не чули як чорта молюІз шлунком віскі зігрітим Не рахуйте чужих гріхів,Вам не стане рахувальної дошки,Залишайте мене ме...
Читати далі →

для тата оскільки його люблю – ї хоч він пішов від нас – але скажу йому недоказане  в дорозів машинів канві нікчемної розмови                                 діалогу                  можливоколючого монологу                                швидшетиша котра дратує Сьогодні мерзенно – так? совість скнієякби я хотівякбия хотів            цього стільки закладенов чеканнів ходіннінемовби              по колуу стоянніу придивлянні                            до слідів у пластівцях                    за...
Читати далі →

ЯН  ТЄСНОГЛІДЕК пісня  мерзотного  чоловіка  (переклад  з  чеської) буду  п’яний  я                    шалом  повен                                                    криком  дуж                                                                            і  неситий                                                                                                    і  рішучий день  зіпсуто тим що  грошей  в  нас  нема що  діти  –  дурні  і що  ти  є  шльондра (можна  тя...
Читати далі →

забери мене, осене, з осені в осінь на потязі золотаво-червоні замети — візитка цих вуличок де кохається дощ з чорнотою асфальту на протязі там і ненависть сіра, мов кішка вночі. Білих любощів пароплав переплив перешийки і зник десь за обрієм тільки дим-анімацію в tif.і закріплено пам'яттю і бажання втекти в горизонти, та треба — хороброю але Бог обділив, а натомість покрив серце ранами одна гоїться, інша — стікає на діл сукровицею наче мед в молоці, а бронхіти від смогу виснажують при...
Читати далі →

маєш секрети? відкрий мені їх маєш дороги? пройдімо їх разом лиш не тули до долонь моїх сніг і образи все і одразу...одяг додолу — і світ, як папір tabula rasa, де можна писати рік за чотири, ріку і вир карти і дати волю і ґрати......
Читати далі →

На милицях канатоходці йдуть: один і два, і три... Б'є барабан, співають труби, басять габої і віолончелі... На весь театр цирку — ти такий один: Без пояса і в небо — збирати акварелі. Ідуть канатоходці: чотири, п'ять і шість — Число магічне, диво теж невідворотне, як на зло... Учора — день, сьогодні — щебінь, пісок і біле тло Перегорілих літ, перепрасованих і репресованих століть На віражах, без міражів, як безмір за вікном, Де пари по алеях і в альтанках, й просто так... А на рецепт...
Читати далі →

                                                               «Бог не створив би світу,                               якби той не був найкращим із усіх можливих»                               Г. В. Ляйбніц Кометою – у цей світіз того світу.Виблювані утробоюгріховного потойбіччя,вибрані Ніобоюдля себе й для вічности,народжені, щоб статиангелами,нагороджені, щоб статиВангами,ми,міцною брагою наповнивши келихи,плюємо в колодязь раю і пекла,раю-і-пекла.У цьому найкращому,у цьому, «найкращому»,Полоз...
Читати далі →

Не згорає любов у вогні, Плином часу стрімким не спотворена. Усміхнися ж мені, як тоді, Коли ми (вже й не зовсім малі) Жили так, як в рожевому сні, Безтурботливо. Ледь чітким візерунком на склі Вирізалися миті сумні. І, здавалося, ми й цілий світ Зачаровані. Не кажи, що усе вже не так, Що немає колишньої пристрасті, А лиш присмак гіркий на устах. Це неправда. Вогонь не зачах. Він палає ще в наших очах Переливчасто. Не кажи, що не щирі слова, Наша пристрасть безсмертн...
Читати далі →