Минають в тривозіІ ночі, і дні.Розбиті вітрини,Погасли вогні...Не віримо досі,Що це сталось з нами.Ненависть і сльози…Нажаль, так буває. Хтось іще не награвся в війну,Хтось життя загубив серед поля.Дехто досі кричить: «Не піду!»І тікає на землю чужуАбо мовчки кляне свою долю. Покинуті села,Згорілі міста…Пішов брат на брата.Святого нема.Течуть ріки крові,Смерть ходить слідами.А сироти, вдови…  –Чому так буває? Чи зміліла вже зовсім душа?Може, людяність з пам’яті стерта?Забирає найкращих війнаІ чо...
Читати далі →

Туман на вулиці і знов перед очимаХолодна, сіра безвісті стіна.Забуто все, неясно, де причина,Де наслідок. Де смерть, а де життя… Черговий день із сотень інших схожих,Блідих, безликих, ніби недобачених,Зайшов за обрій тихо і погас.Куди ви всі? – Питаєш перехожих –Яке ж насправді все це має значення,Якщо пітьма і так в душі у нас?..  ...
Читати далі →

і знов не спокій у мені десь в животі лежить на дні й до серця тягнеться болитьболить і плаче все бринить кричати хочетьсямовчу аби не розіп.яти втрати аби не впастизнову втратимости вітри холодні вОди і знову водить водить водить заводить по коліна в море і небо низько хмари важко повзуть повзуть повзуть по спинахболить і тягне до землі говорить пошепки зі мною недруг і навіть не знайомийу снах човни свічки пороги і мертвий хтось стоїтьвікно обличчя ...
Читати далі →

Мокати пальці в червоне вино,Нам не дано…Я б сховала тебе за пазухою,Не у Бога, але все одноВід того не менше тепло.Ми будемо з тобою одним піаніно,Незмінно,Ти білий, я побуду чорною,Як гадюка кусюча проворною,Вона повзає по твоїх клавішах….Хвостом переверта старі ноти,І нові висоти.Йде до тебе за пазуху….Чому ти настільки наляканий,Говориш до мене лиш знаками,Хотів би вхопити бокал….Та в нас розум як в неандертальців,Ми ті, що без пальців…І нам не дано…....
Читати далі →

Бездарний час розтанув над пероном,Він так обманював мене як цей туманКудись летять на південь екскадрономДумки, про наш скуйовджений роман Вже зранку холодніше, хоча промінь,В обід ще мої щоки зігріває,А все тому, що ніби легкий споминТвоя рука плече не накриває Я ще не розумію в чім причина,Що ти мене покинув назавжди,та все таки іду і як мала дитинаЧитаю, змішані з сльозами, молитви Ще більший біль прийде обовя'зково,так як приходять тумани восени/І я ходитиму до тебе знову й зновуЧитати їх і...
Читати далі →

Пройди крізь мене проливним дощем, і димом тим, коли згорає листя, побудь для мене добрим казкарем, чорнилом чорним на папері чистім. Придумуй, вигадай, а хочеш-набреши!! Яка різниця? Якщо я щаслива..... Та правду лиш  казати не спіши, пройди, пройди як  та осіння злива... Пройди крізь мене пам'яттю навік, життя початком під моїм серденьком, здоров'я дай для немічних калік — зійди в пустелі пагоном маленьким... Пройди веселкою, що п'є з бездонних рік в ту мить, як розцвітає в...
Читати далі →

Відкрилися очі на всесвіт твій. Раптово збагнула, що він замалий. Гойдає брехню, лицемірство й чванливість. То й де ж те, куди ж то воно все  поділось: Яскраве безсмертя твоєї добрОти? Розкоші думки неприємні на дотик? То все все ж було, чи брехнею заслалось? Відколи в тобі стільки демонів взялось... І лишенько, боже, то що за бридотність? В тобі не людина, а душі убогість. І все пролітає, минається вічність... В засланні думок і в твоїх протиріччях... І як у складах безкінечност...
Читати далі →

«коли ти будЕш йти зі мною по воді і бачити у себе під ногами рибу пірнай лети униз у воду пливи тони бо прИЙдуть за тобою святенькі діти ближчої з церков палити тіло за людство все за мертвих і живих за всіх і віра віра в правду кричи в трубу: тут риба мілко тут Ісус ходив водив дурних»і я йому повірив....
Читати далі →

Їй наснилась війна не кінець а початок говорила слова що була знову біла зима. говорила спокійно наче не знала Вона: там  де  дим  за вікном помирала Її весна  ...
Читати далі →

Обережно так рухаєш хвилини. Вони стікають із тебе — ті краплини пусті. Повільна муркотлива темрява стиха спадає на плечі, полегкий сум огортає твої білі дні. «Маршрутний потяг». Людино. Знайоме лице. Ти ж пізнаєш його серед тисячі літер. Воно твоє — не моє. Ти у ньому одна. Забудь старезне, щемливе. Пустися у путь.  Згадала вірш про білети, про сум і про те як що минуло, як виром змиває минуле.  " Потяг." Їхати й втрачати все, що маєш. Ось квиток, ось і ваш шанс- Нове Життя. ...
Читати далі →