Не люби мене, ти більше, не люби, не даруй щоранку квітів, вже в коханні нашім голуби розлетілись назавжди по світу Ти шукаєш істину в вині, як знайдеш сідаєш за гітару, вуха в'януть й квіти на вікні, від тих слів… і твого перегару Не співай мені старих пісень,  а нових не смій більше складати, вже стосунків наших карусель заржавіла й зупинилось свято. В нас на кухні скрізь одні склянки, я б хотіла печива і чаю, від любові биті черепки, я в душі на купочку складаю. Голубі...
Читати далі →

засинати у твоїх руках, прокидатись у твоїх обіймах. ти приходиш іноді у снах, і здаєшся іноді у фільмах. я слова не завжди підберу, щоб тобі сказати як кохаю. просто і банально: «я люблю» (може ми потрапимо до раю?...) я скучаю без тебя порой, ты же где-то далеко на юге. за окном стоит июльский зной, а в душе напротив — воют вьюги. знаю, ти паскуда, тварь, падлюка, і це все далеко ще не все. просто я люблю і будь що буде, просто ти єдиний от і все. 04.07.2014...
Читати далі →

Жовтень, листопад, грудень. Наносі зимові свята. Я хочу до твоїх грудей, Проте, я не зовсім свята. Проходять самотні ночі, Дні, вечори і ранка. Я знов відкриваю очі, І бачу лише мовчанки. Порожні тепер розмови, Моя голова і тіло. Помітні дефекти мови, Як бачиш — не дуже мило. Чому я не сплю? для чого Пишу зараз і навіщо? Я хочу прийти до «ТОГО» і здатись «ЙОМУ» заніщо....
Читати далі →

я жменями збираю пожовкле іржаве листя. сонця не видно, і я лише час від часу примружую очі від жовтнево-жовтих яскравих ламп. і мені хочеться вжити у їжу по-весняному теплих барв, але маю наразі одне і єдине бажання: аби тільки дожити до кінця цього клятого жовтня.  22.09.2013...
Читати далі →

Мовчи. Я не люблю, коли порушується тиша. Вона прекрасна в величі своїй. ЇЇ безодня набагато глибша, Туди сягають лиш найглибші з мрій. Мовчи. Не промовляй мені ні слова. Не хочу чути ані пари з твоїх уст. Нехай загине вся людськая мова, Коли в мені вирує тисяча безумств. Мовчи. Коли не варто говорити. Коли твій погляд скаже все без слів. Коли лиш дотик змушує тремтіти. Ми створені лише для наших снів....
Читати далі →

А в мене досі немає гарячої води. Немає ванни з піною і теплого молока з медом. Теж немає. Немає людини з якою я ляжу спати. Точніше є, але немає. Немає кого обійняти по-щирості. Немає до кого впасти на груди і плакати. Мені просто немає чого робити. Я просто скажу, що просто мене немає....
Читати далі →

Осінь. На каштанах пожовкле, іржаве листя. Скільки себе пам'ятаю, вони завжди опадали найпершими. У повітрі пахне дощем і мокрою землею. Постійно мрячить. Любов у цю пору теж своєрідна. Вона депресивна, плаксива, зажурена. Хоча вона — це єдине, що може так приємно зігріти душу. «Мені потрібен космос його очей»... Кохання до тієї людини, яку ти, здається, шукав все життя, і нарешті знайшов, воно таке палке та водночас таке до безтями приємне. І коли ви поряд, ти відчуваєш спокій. Тобі так хороше...
Читати далі →

Без тебе все не те, все інше.  Все наче вигляд свій втрача. З тобо ж я не я, щось більше. Себе так дивно почува. Без тебе сумно і скорботно. Втрачає світ усякий сенс. З тобою ж все так безтурботно, І не потрібні смс. І я не будую ніщо на майбутнє. З тобою… без тебе — життя є життя. Та все ж неприємно. щось рідне — відсутнє. Залишився вихід — сон та забуття. Та ж ні! я не згодна! не хочу заснути!  Боротись лиш треба і йти до кінця. Потрібно всі сили в собі осягнути, Й боротис...
Читати далі →

Я повбиваю всіх навколо. І не залишу жодної душі. Така маленька в мене ця промова. На вулиці ще й досі йдуть дощі... Я так люблю гуляти під дощем, Коли погано видно мої сльози. Надріжу серце кілька раз ножем, Не повиймавши з нього всі занози. І тепла кров омиє моє тіло. Впаду додолу. губи… так… тремтіло... І ні про що вже, мабуть, не згадаю... Забудь. Я про одне лише благаю......
Читати далі →

Це ж не життя. це все суцільний морок, І жоден, геть, не знає хто він є. І кожен друг, тобі тепер вже ворог, Та й не важливо, ким тепер ти є. Ні Україна, мова, ні культура... Вже не потрібні. «що воно таке?»  З усіх сторін постійна диктатура, І неважливо вже своє, людське. Забули Батьківщину й все духовне, Навіщо так живемо? ну! скажіть! Ми закриваєм очі на гріховне, Аби вхопити ту приємну мить. Невже це гарно? Нащо нам так жити?  Самі ж себе вбиваєм назавжди.  А може марно?....
Читати далі →