Зрада

Заламує дощ барабанні перепонки,І чайник нервово свистить на плиті,Знімай з себе все… і галстук і запонки,Дай притиснутись до твоєї душі Чекають тебе мої ажурні квіти,Що спокусливо сплять на високих грудях,Під ними твердіють темні магніти,Що стікають сиропом по твоїх устах Сьогодні вдома й у серці немає нікого,Сьогодні закриваю двері для совісті,для мене немає нічого святого,сумнішої направду не знАйдеться повісті Злітають прикраси в перемішку з вином,Ти мій у пекло горящий білетСплітаюсь з тобо...
Читати далі →

Могло статися якесь кохання

Тобою запросто можна було милуватися більше ніж мною. В школі ми з тобою були продуктами далеко не першої необхідності. Ніхто на нас не кидався. Хоч і не були знайомі до цього третього курсу, але спільне невострєбуване минуле давало кілька тем для розмов. Бути популярним серед  дівчат, дивувати їх, бути таким собі Казановою, просто бути для них. Чи не того самого хотілося і мені?.. ну звісно серед хлопців. Подейкували, що ми ідеальна пара. Але, на жаль ініціатором наших відносин були не ми. А ті...
Читати далі →

Хвороба

Лікувати тебе барбарисовим чаєм,Хворіти з тобов під одним покривалом,Бацилами мінятись дружно навзаєм,Запивати тебе гірким Лазолваном Твою температуру змірЯти долонями,Позбутись її та далеко не зразу,Цілунками в губи від болю над скронямиРозносити в світ цю пекельну заразу Приборкати жар у мурашок на тілі,Цілити печивом і легким дотиком,І рухи мої такі осмілілі …Ти-мій Аспірин укупі з антибіотиком Прийшла від хвороби шалена біда,Біда, яку лікарям не подолати,Кашляти з тобою – ідея проста,Лиш на ...
Читати далі →

Чужі хустинки

Я тут тебе покину, і сяду в свій автобус,Бо вдома мене ждуть чотири аж стіниБо в мене хлопців тих, з якими я знайомлюсь,Не перелічить на пальчиках руки Мені насправді давно немає ділаНа твій, так званий, любовний променадЄдине що – реакція у тілаЛимони в посмішці, я ж чАвлю лимонад Автобус повен, в руках чужа хустинка,Напевно це якогось пасажираСкоріше би, скоріше би зупинкаІ донести ці сльози до квартири Якби мені пятнадцять, може, б написала,вам трошечки сумних віршівТа замість того рвані покр...
Читати далі →

Правда життя

Завжди хвилювало питання: чому люди поводять себе певним чином? Деякі вчинки настільки протирічать буденній поведінці, що поневолі задаєшся питанням: як так? Очевидним є те, що наслідком таких дій є вплив оточуючих: друзів, рідних, близьких, та і простих прохожих. Чому матір є дуже жорстокою до своїх дітей? Певно тому, що в дитинстві так само поводились з нею. Чому існує такий вид чоловіків як «мамині синки»? Тому що мами завжди намагаються опікати і бути лагідними,  а хлопцям потрібна справж...
Читати далі →

Я хочу просто висіти в тебе на шиї

Я хочу просто висіти в тебе на шиїБез грошей, без їжі, і навіть голодна,Та є речі, що я спинити не в силі,Цю війну я спинити не годна…. Я хочу просто висіти в тебе на шиї,Ось так обіймати позаду,Та є люди, яких я спинити не в силі,Не в силі тебе закривати від граду… Я хочу просто висіти в тебе на шиї,Руками обвивши тебе, мотузками,Та пліток я спинити далеко не в силі,Тих, що звуть жінок боягузками Я ж хочу висіти в тебе на шиї,Обіцяю бути легкою ношею,Обіцяю бути тобі я по силі,Обіцяю бути мовча...
Читати далі →

Дощ

Дрібні холодні краплі дощу безсердечно капали на металеве підвіконня, відбиваючись від нього у всі боки. Сіре небо ніяк не могло розпогодитися і пролити на землю хоч промінь сонця. Скло вкрили каплі, в яких відблискували вогні нічного міста, манливо зачаровуючи. Її погляд уважно слідкував за переливами світла, а думки наповнювалися зловіщим мовчанням.

Кохання між ними розвивалося занадто швидко, щоб осягнути його розумом. Вона усвідомлювала, що той неймовірний запал любові, який виник між ними, немов грім серед ясного неба, не віщує нічого доброго, бо з таких швидких зв’язків навряд чи може виникнути щось довготривале та вартісне. Силу, з якою їх тягнуло один до одного, можна було порівняти тільки із земним тяжінням, яке не давало їм злетіти над усіма буденними переживаннями та суперечностями. Її заполонило це почуття, заплутало у свої сіті і не відпускало. Тому вона не могла, не хотіла зупиняти цей вир емоцій та чуттєвих переживань. 

Та раціо в її думках постійно підказувало, що вона повинна зупинитися, перервати цей гріховний зв'язок… Він мав родину: красиву ділову жінку та маленьку донечку, які не заслуговували на страждання та переживання, викликані болісними сварками. Давно відоме правило про неможливість побудови власного щастя на нещасті інших в котрий раз торувало їй доріжку, правильний і, напевно, єдиний шлях на зустріч світлу. 

Вона відчувала на собі його ніжний погляд – він щойно зайшов до кімнати – скільки всього можна було в ньому прочитати: і радість, і світло, і мрійливу віру у найкраще. Вона давно перестала вірити у щасливий кінець, ще тоді, коли вперше зрозуміла, що все-одно не пам’ятатиме його. Він знав про це, але така «маленька» перепона була нічим порівняно з його почуттями. Він був готовий на все заради одного її ясного погляду… 
Читати далі →

Прощення

Я хотіла написати тобі вірша. Ну, знаєш, щоб із римами, красивими викрутами. Але, чорт, ти мене не надихаєш. Мені простіше було присвятити вірша безіменному стовпу посеред вулиці, а не тобі. Розламувало на частини почуття провини. В нас не було нічого спільного, крім наших зустрічей.Твої очі такі темні-темні. Глибокі. Господи, я ніколи не бачила таких очей. Я заплутувалася в них, і коли віями торкався щоки — атомний вибух розносився по венах, труїв мене і тебе. І гірко ставало після того. Як піс...
Читати далі →

Ми - ті, що без пальців....

Мокати пальці в червоне вино,Нам не дано…Я б сховала тебе за пазухою,Не у Бога, але все одноВід того не менше тепло.Ми будемо з тобою одним піаніно,Незмінно,Ти білий, я побуду чорною,Як гадюка кусюча проворною,Вона повзає по твоїх клавішах….Хвостом переверта старі ноти,І нові висоти.Йде до тебе за пазуху….Чому ти настільки наляканий,Говориш до мене лиш знаками,Хотів би вхопити бокал….Та в нас розум як в неандертальців,Ми ті, що без пальців…І нам не дано…....
Читати далі →

Бездарний час

Бездарний час розтанув над пероном,Він так обманював мене як цей туманКудись летять на південь екскадрономДумки, про наш скуйовджений роман Вже зранку холодніше, хоча промінь,В обід ще мої щоки зігріває,А все тому, що ніби легкий споминТвоя рука плече не накриває Я ще не розумію в чім причина,Що ти мене покинув назавжди,та все таки іду і як мала дитинаЧитаю, змішані з сльозами, молитви Ще більший біль прийде обовя'зково,так як приходять тумани восени/І я ходитиму до тебе знову й зновуЧитати їх і...
Читати далі →