Присвячується всім Матерям у їхній День…                                   Мама і я – у рідній хаті, село Митків, 8 листопада 1997 року. За все, що маю, дякую тобі,За все, що маю і що буду мати…Ночами сняться зорі голубіІ вишні білі на причілку хати. Немов пилинку світ мене крутив,Ловив я мрію і мету високу.Пробач мені, що тяжко завинив,Лишив тебе на старість одиноку. Та й що я знав, коли із дому йшов,Хіба я міг в ту по...
Читати далі →

   14 січня – Новий рік за старим стилем (Старий Новий рік) і Святого Василя, коли ходять посівати житом, пшеницею оселі родичів, сусідів та знайомих. Як це з давніх давен прийнято робити в моєму селі (від  року до року – все менше й менше), описує Митківське Новорічне вінчування — посівання:  «Сійся, родися жито, пшениця, всяка пашницяНа Новий рік, на Василя!Коноплі – по стелю, лен – по коліна,Щоби вас, хрещених, голова не боліла!».    Про колядування розказує мій матеріал «Митківські колядки»....
Читати далі →

   На Різдво Христове моє рідне подністрянське село Митків – чарівний куточок Буковинського мальовничого краю повниться різноманітними колядками. З давніх давен і з більш пізніх часів передаються вони в словах та мелодіях від старших людей до молодших, щоб не губився зв'язок поколінь.Ось слова деяких Митківських колядок.                                 Старовинна колядка  «На горі – могила»:  «На горі – могила, широка долина,Там пречиста Діва Мати породила сина. Як го породила, в пелену пови...
Читати далі →

                                                                              Читайте початок статті.   Мій батько, коли я виростав, завжди повторював:кожна людина, чоловік чи жінка, має право, щоб до неї ставилися гідно. Кожна. І це те,чого стосувалася ваша новітня Революція – гідності (виділено мною – Г. М.).   Завдяки цим мученикам прозвучали вічні ідеї і ідеали, універсальні цінності, що об'єднують людей по всьому світу. Я був майже в кожному куточку цього світу. Мабуть, залишилося дуже мало...
Читати далі →

                                                                                                                     Німії, подлії раби!                                                                                                           Підніжки царськії, лакеї                                                                                                         Капрала п’яного! Не вам,                                                                                                      Не...
Читати далі →

                                                               Попри наче очевидну відповідь на вказане питання (для будь-якої людини) не поспішайте одразу відповідати. Не все так просто, як здається на перший погляд.   Підтвердженням цьому є фрагмент листопадовоцьогорічної розмови журналістів з одним із нині діючих українських міністрів (маючи бажання дізнатися його прізвище, можете знайти самі в ЗМІ потрібне інтерв’ю).На їхнє запитання «Кто вам симпатичнее сейчас – Яценюк или Турчинов?» він ...
Читати далі →

привіт мам, тут наступила осінь, дощить постійно, холод і кругом вода. Але єдине, що зараз  душу зігріває — то фотографія твоя… Мамусь, ти знаєш, я сумую, хочу до тебе в твої обійми… Нас розділяє всього 500 км і 7 годин їзди, о Боже, я би все зараз віддала, аби тебе обійняти...  А пам«ятаєш, коли я приїжджала, лежала в тебе пів дня на колінах і не хотіла відпускати? Звісно ж пам»ятаєш… Мамусь, я знаю, що у тебе серце рветься від того, що я не можу приїхати, я, певно, погана донька, бо не можу п...
Читати далі →

Мені не страшно стати вітром. Я буду листя піднімати, Я буду прохолодой літом, А взимку буду утихати. Мене любити люди будуть: Дорослі, підлітки та діти. Вони ніколи не забудуть. Мені не страшно стати вітром... Мені не страшно дощем стати - Все розквітать від мене буде. Хотіти будуть люди спати І у ві сні все зло забудуть Я буду прохолодой літом, У хмарах буду я літати, Подорожую цілим світом. Мені не страшно дощем стати... Мені не страшно небом стати. Глибоким, синім та...
Читати далі →

   Невже таке може бути?!   У подібне важко повірити, але, на жаль, воно мало місце…   Трагічна історія, про яку йдеться нижче, навіяла мені певні спогади.   У мене перед очима з’явилася моя вже покійна мама, проста українська жінка, котра далекого 1987-го (тато, неньо як казали у нашій родині, помер у 1985 році), тоді ще 59-літня, бігла пероном Чернівецького залізничного вокзалу, плачучи і махаючи мені рукою на прощання, за потягом, що набирав хід і віз мене до мого першого місця служби, а було...
Читати далі →

Я пишу ці відвертості саме тому, бо знаю, що ти їх прочитаєш. Мені було лише три роки, як я почала жити без тебе. Зовсім крихітна та безпорадна я чекала, коли ти повернешся з магазину чи гостей, але ти так і не прийшла. Я пам’ятаю, як ти збирала свої речі, як бабуся взяла мене за руку і повела грати на вулицю з дітьми, а коли я зайшла до будинку, тебе вже не було в ньому. Кожного дня я виглядала тебе, чекала, що ти от-от прийдеш, обіймеш, скажеш, що занадто довго затрималась у подруги, але ти...
Читати далі →