Ага

Я - кипяченая вода. Лиственная,правильная стрелка. Не следи, и не увидишь, как быстро капает время до прекращения природы. Как звонарь. Сеет раздор между домами. Неподъемными, заразными ртами. Часто... мы разогреваемся идущим ознобом,едким. Придет. Не пройдет мимо. Тысяча восемьсот, или четыреста во...
Читати далі →

Життя по колу чи по ламаній?

Коло – досконала фігура, без жодного гострого кута. Життя по цій формі – не однакові дні, сірі будні, а насичені подіями сотні годин часу. З кожним сходом сонця  починається урок, натикаєшся на гострі, інколи досить небезпечні кути, які шкодять не тільки фізичному тілу, а й  др...
Читати далі →

Чому листя жовтіє?

- Чому жовтіє листя? - перше, що почула зранку. Хоча ні, першим був дзвінок телефону. Цей звук подіяв на мене, як будильник, який давно ржавів десь на звалищі, бо більше не могла терпіти його нахабного вторгнення у мій сон і півроку тому шпурнула об стінку. Таке жорстоке ставлення дуже вплинуло на б...
Читати далі →

Забагато минулого

     А що б сталося, якби тобі одного разу на вушко прошепотіли слова " я тебе хочу"... А ти ще зовсім маленька дівчинка, років восьми, стоїш на зупинці, чекаєш маршрутки, щоб поїхати на заняття з музики, і кліпаєш наївними оченятами, розуміючи, що світ щойно повернувся до тебе своєю ...
Читати далі →

Кафедра креслення

Так вже повелося, що коли жінка закохується у чоловіка і дивиться йому в обличчя, вона бачить щось своє. Ні, не пару очей, не ніс, та навіть не очі, як усі звикли вважати. Щось зовсім своє. Вона ніби пронизує його обличчя цим своїм поглядом, і в оцю мить на неї немов одягають окуляри зі вбудованим к...
Читати далі →

Darling...

Коханий, на кого ти мене покинув?.. мої подруги потерпають від прогресуючої комп'ютерної параної. Харчуються випромінюванням електроприладів. А як же я? Моєму нещасному коханню зарадить тільки вітамін В6. Або 5 кубиків димедролу... можна нікотину чи ґанджі.Тримай себе в руках, цукеркова дівчинко - к...
Читати далі →

Поезія vs проза: погляд з т.з. автора

Дискусії навколо свіженької впершепрозової книги Ліни Костенко плавно підвели довели нас на роботі з колегами до питання - що писати легше - прозу чи поезію? Оскільки з 5ти людей нашої редакції - пишучих щось власне - лише двоє - то я і А.М. Тому ця розмова ні до чого не привела. Але викладу свої ду...
Читати далі →

Кисіль

Кисіль

нарешті ти як?нормально не розумію я тебе не розумію але думаю все добре все добре не бійся я лиш хотів тобі розказати розказати мені нема з ким поговорити розумієш?все добре все добре ти мене слухаєш?так от розумієш мені нема з ким поговорити вони ж не розуміють нічого не розумію...
Читати далі →

Хочеться... (проза)

От хочеться мені й усе! Інколи прориває щось незвідане всередині й примушує мене хотіти. Тоді мені хочеться! І навіть поївши досхочу, напившись улюбленого квасу, однаково сіпає оте нестримне бажання й вимагає від мене визнати, що мені хочеться. І я визнаю, бо мені дійсно хочеться! Я заплющую оч...
Читати далі →

Час затягнувся... (проза)

Час затягнувся. Завмер. Застряг. Вітер навпаки! Дме і дме, рве, гудить, замовкає і знову реве… Помінялося. Все помінялося, все перемістилося. Те, що мовчало, говорить, те, що стояло, іде… Все не так. Інакше.   Говорили двоє друзів. Про третього. Друга… Багато говорили...
Читати далі →